http://zamkova.info/ Інформаційно-аналітичне видання, що подає оперативні новини Житомирщини, України та світу. uk http://zamkova.info/templates/Default_UA/images/logo_zamkova.png http://zamkova.info/ http://zamkova.info/intervyu/12041-glava-gosgeonedr-segodnya-dobyvat-slancevyy-gaz-v-ukraine-vdvoe-deshevle-chem-zakupat-gaz-u-rossii.html Эдуард Анатольевич, расскажите об основных успехах Госгеонедр в 2011 году? Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Tue, 24 Jan 2012 10:57:14 +0200 http://zamkova.info/intervyu/12041-glava-gosgeonedr-segodnya-dobyvat-slancevyy-gaz-v-ukraine-vdvoe-deshevle-chem-zakupat-gaz-u-rossii.html Эдуард Анатольевич, расскажите об основных успехах Госгеонедр в 2011 году? Если говорить о цифрах — в 2011 году мы принесли госбюджету около 380 млн. грн от запланированного, при плане в 260 млн. грн. Это самый большой показатель за всю историю Госгеонедр. За счет чего удалось перевыполнить план? Мы значительно упростили работу с недропользователями, введя принцип единого окна. Навели порядок с коэффициентами — увеличили плату за пользование недрами. Совокупность этих мер привела к тому, что, если сравнивать с 2010 годом, специальных разрешений на недропользование выдано меньше — с учетом переоформления лицензий, показатель 2011 года меньше почти на 30%, а отчисления в бюджет увеличились почти на 40%. Кроме того, успехом прошлого года можно назвать подготовку к конкурсу на разработку Олесской и Юзовской площадей (добыча так называемого сланцевого газа), который состоится в конце марта этого года. Кого вы считаете наиболее вероятными претендентами на эти площади? Вероятные претенденты по Олесской площади — Chevron, Eni, ExxonMobil. Эти компании уже направили нам свое подтверждение и уже покупают более глубокую, детальную геологическую информацию. Кроме того, Олесской площадью интересуются национальные компании — "Укрнафта", НАК "Нафтогаз Украины". Определено, что оператором этой площади будет НАК "Надра Украины". К Юзовской площади интерес проявляют Shell, ExxonMobil, Eni, "Укрнафта", Chevron. У Госгеонедр уже есть данные о потенциале запасов этих площадей? Предварительная оценка есть. Наши геологи оценивают минимальные запасы Юзовской площади около 2 трлн. куб. м природного газа. Независимые зарубежные геологические группы оценили максимальные запасы площади в 8-10 трлн. куб. м газа. В Олесской площади запасы поменьше. По нашим данным — от 800 млрд. куб. м до 1,5 трлн. куб. м газа. Независимые геологи называют цифру до 5 трлн. куб. м газа. Какой объем инвестиций необходим для запуска этих площадей в работу? Согласно нашим оценкам, в разведку Олесской площади в течение 1,5-2 лет необходимо вложить $150-200 млн. По Юзовской площади придется вложить больше, поскольку и сама площадь больше — $250-300 млн. Это только разведка. А затем — строительство коммуникаций, подготовка площадей к эксплуатации, установка производственных скважин, защита запасов и запуск промышленной разработки. Каков полный объем инвестиций в эти площади и их окупаемость? Сейчас сложно сказать. Вначале надо провести геологоразведку, установить объем запасов, просчитать стоимость извлекаемости, цену газа. Допустим, сегодня себестоимость извлекаемости одна, но с каждым годом технологии развиваются, и на момент старта добычи она будет меньшей. Что будет потом происходить с этим газом — он будет реализован в Украине или пойдет на экспорт? Этот газ будет продаваться в Украине, но также будет возможность пускать его на экспорт. Однако поскольку Украина нуждается в собственном газе, зачем отправлять его на экспорт? Даже при одинаковой цене с российским газом покупать украинский газ будет намного выгоднее, так как деньги будут оставаться в стране. Естественно, уплата налогов, занятость населения. Благодаря сланцевому газу в 2011 году в Америке цена газа снизились более чем на 30%. То есть, можно предположить, что с развитием добычи сланцевого газа в Украине и у нас упадут цены? Сложно сказать, какой будет конъюнктура на энергетическом рынке Украины через несколько лет, когда начнется добыча. Если бы мы сегодня добывали сланцевый газ в больших объемах, при цене газа в $416 за 1 тыс. куб. м, он бы стоил вдвое дешевле — около $200. Как вы считаете, когда мы сможем выйти на добычу сланцевого газа в объеме 10 млрд. куб. м в год? Есть данные, что по Юзовской площади мы можем добывать 8-10 млрд. куб. м в год. По Олесской площади можно выйти на 2-3 млрд. куб. м в год. Выйти на такой темп добычи можно за 5-7 лет. На каких еще площадях планируется начать добычу сланцевого газа в ближайшей перспективе? Есть еще две площади. Достаточно большая площадь по Приднепровской впадине — 15 тыс. кв. км, охватывает территории Днепропетровской, Полтавской и Донецкой областей. По этой площади ведется предварительный протокол намерений с компанией ExxonMobil. Через полгода у нас должна быть более детальная информация по этой площади. Вторая площадь — 5-6 тыс. кв. км, охватывает Харьковскую, Сумскую, Полтавскую и Черниговскую области. Эта площадь практически на выходе. Работы на участке ведет Государственная служба геологии и недр Украины. Как обстоят дела с развитием другого нетрадиционного направления — метан угольных пластов? Нами открыты несколько площадей в Донецкой и Луганской областях — так называемый Большой Донбасс. Общая квадратура — около 4 тыс. кв. км. Сейчас мы определили координаты и приступаем к геологоразведке, которая продлится 1,5-2 года. По этому участку уже найден один из претендентов на инвестиции. Инвестором, случайно, выступает не ДТЭК? Нет. Это НАК "Надра Украины". Компания ДТЭК также работает с метаном угольных пластов. У них есть шахтные поля, есть лицензии на добычу метана. Они довольно далеко продвинулись. Оценка запасов метана угольных пластов Большого Донбасса уже сделана? На этой площади порядка 2 трлн. куб. м газа. Говорят, что во время газовых переговоров с Москвой обсуждается вопрос передачи наших углеводородных месторождений, включая нетрадиционные, российским инвесторам... Возможно, имеется виду площадь Палас в Керченском проливе, где проходит граница между Украиной и Россией. По этой площади уже два года ведутся переговоры между "Газпромом" и "Черноморнефтегазом". Скорее всего, компании договорятся о реализации совместного проекта. Какими еще украинскими месторождениями интересуются российские компании? "ТНК-ВР" и "Лукойл" интересовалась Черноморским шельфом. Но это пока предварительные разговоры. Хотя "Лукойл" выкупал информацию у компании WesternGeco, которая заключила договор с Государственной службой геологии и недр Украины на проведение спекулятивной съемки по площадям шельфов Черноморского и Азовского морей. Соответственно, мы можем сделать вывод, если они уже тратят деньги, у них есть интерес к этим зонам. Во время нашей предыдущей беседы вы сообщили, что в скором времени Украина приступит к промышленной добыче золота. Как обстоят дела с этим начинанием? В прошлом году Национальному банку Украины было передано геологическое предприятие с шестью лицензиями на добычу золота — "Севергеология". Сейчас решаются последние земельные вопросы. На этих месторождениях уже ведутся работы согласно плану геологических работ. Защита запасов по этим месторождениям будет закончена весной. По двум наиболее перспективным месторождениям — это Клинцовский участок Кировоградской области — с лета начнутся геологические и промышленные работы по извлечению золота. То есть первое промышленное украинское золото будет добыто в Кировоградской области. Поделитесь основными планами Госгеонедр на 2012 год? В первую очередь провести конкурсы по освоению Юзовской и Олесской площадей. Кроме того, мы подготовили к конкурсам площади Скифская и Таврия на глубоководном Черноморском шельфе. Еще две площади, о них я говорил — где мы совместно работаем с ExxonMobil, более детально о данных проектах мы сообщим позже. Также проект с Eni — Львовский бассейн. Кроме того, и в дальнейшем мы планируем улучшать диалог государства с недропользователями, надеемся также, что будет поддержка закона №9539/1, который существенно либерализирует рынок недропользования. http://zamkova.info/intervyu/12014-pd-kiyevom-stalosya-zhahlive-vbivstvo.html У Броварах 36-річний чоловік на грунті ревнощів завдав смертельне поранення 47-річному товаришу, повідомляє "Магнолія-ТВ". Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Sun, 22 Jan 2012 15:53:47 +0200 http://zamkova.info/intervyu/12014-pd-kiyevom-stalosya-zhahlive-vbivstvo.html У Броварах 36-річний чоловік на грунті ревнощів завдав смертельне поранення 47-річному товаришу, повідомляє "Магнолія-ТВ". Щоб ліквідувати сліди злочину чоловік вирішив розчленувати труп і втопити у водостічній канаві. Втім, донести бездиханне тіло товариша в канаву не встиг: його разом зі співмешканкою затримали правоохоронці. Зловмисники спочатку відмовлялися давати свідчення. Втім, все вказувало на їх причетність до злочину, тому довелося зізнатися у скоєному. За даним фактом співробітники міліції порушили кримінальну справу. Парочці світить покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 15 років. Ведеться слідство. http://zamkova.info/intervyu/11007-kardolog-amosova-nashe-serce-vryatuye-zdoroviy-sposb-zhittya.html "Медицина – це є частина суспільства. І не може бути чистої медицини, навіть не абсолютно чистої, а чистішої, ніж суспільство взагалі..." Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Mon, 20 Jun 2011 11:27:04 +0300 http://zamkova.info/intervyu/11007-kardolog-amosova-nashe-serce-vryatuye-zdoroviy-sposb-zhittya.html Дійова особа: Катерина Амосова, один із провідних учених у галузі кардіології. Біографічна довідка: Катерина Амосова народилася 8 лютого 1956 року в Києві. Її батько – Микола Михайлович Aмосов, академік НАН і АМН України. Донька геніального лікаря власним життям цілком заперечила твердження, начебто у дітях визначних батьків талант відпочиває. Катерина Амосова – член-кореспондент Академії медичних наук України, керівник Київського міського центру кардіології та ревматології, доктор медичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений лікар України. Катерина Амосова закінчила Київський медичний інститут. Захистила кандидатську та докторську дисертацію на тему «Дилатаційна кардіо-міопатія». З 1989 року Катерина Амосова завідувачка кафедри госпітальної терапії № 1 Національного медичного університету імені академіка Богомольця. Катерина Амосова – автор понад 400 наукових праць, у тому числі 6 монографій, а також 26 авторських свідоцтв. Підготувала 3 докторів та 34 кандидатів наук, є головним редактором журналу «Серце і судини», а також членом редколегій провідних наукових журналів. Катерина Амосова – один із провідних учених у галузі кардіології. Член президії товариств кардіологів та ревматологів України, а також голова Київського міського товариства терапевтів. – Ну що, пані Катерино, з Днем медика! – Дякую! – Ви святкуєте цей день? – Ні! – Чому? – Так само, як я не святкую 8 Березня. На мою думку, це досить формальні свята, які дісталися нам з СРСР. – Ну, а в світі існує там Всесвітній день медика, медицини. – Я якось не уявляю, що такі поважні колеги, що вони отак це святкують з такими зборами урочистими, з грамотами від МОЗ. Вони так не святкують. Я також. – Кажуть, що Ви дуже суворий викладач. – Так. – Студенти скаржаться на Вас. – Я хочу таку корекцію зробити. Вони про це говорять, але вони не скаржаться, бо я не даю підстав, щоб вони скаржилися. Я намагаюся бути дуже суворою, але дуже справедливою. Не проходять там всі оці гроші і таке інше. І тому вони не скаржаться. – Тобто, Ви не корумпована? – Ні, я не корумпована. – А медицина у нас корумпована? – Корумпована. Але у нас і суспільство… – У чому саме? От суспільство – це ясно. – От всі так говорять. Медицина – це є частина суспільства. І не може бути чистої медицини, навіть не абсолютно чистої, а чистішої, ніж суспільство взагалі. А чому? Це знов-таки економіка. Тому що годувати сім’ю, родину за 1400 гривень неможливо. Або треба йти з професії, або треба дещо якимись принципами поступатися, або працювати 18 годин на добу без вихідних днів, на що здатен мало хто, бо це дійсно важко. – Добре. У чому є корупція в медицині? Поясніть явища, які там існують. Чим вона корумпована? – Я би хотіла, щоб ми зробили дефініцію. Бо медицина – це широко, вона не однорідна. Є нянечки, медсестри, лікарі і медичні адміністратори. І там різні можливості і варіанти для тієї самої корупції. Що Вас саме цікавить? – Напевне, найсерйозніше. Ви маєте на увазі що? Квіти, цукерки, гроші? – Ні, гроші. Лікарі, медсестри, гроші… – Дрібниці є дрібниці. Вони хочуть віддячити, тому що вони бачать, що медикам непросто працювати. – Безумовно є випадки, і я так боюся, що хтось нам зателефонує і зараз мені все це і викладе, як з нього вимагали гроші, як в них підходили до хворого і не брали на операцію, поки не давали гроші. – Це є. Це правда. Палець об палець не вдарять, поки не приходиш до головного лікаря або до завідувача відділення лікарні і не приносиш… – По-різному це буває. – У більшості випадків. – Я не говорила б про більшість, але це, на жаль, це буває. З іншого боку, я пам’ятаю, коли десь років 15 тому у мене серйозно захворів чоловік, я його відвезла у лікарню і поїхала купувати ліки і взяти з дому щітку, водичку і таке інше. Але я заїхала до магазину і купила баночку кави, коробку цукерок і привезла черговій зміні. І я це робила і продовжую робити, бо в мене родичі в моїй лікарні лікувалися, абсолютно щиро. І коли я отримала чоловіка здорового і живого, я дуже раділа. Мені дуже хотілося зробити приємно моїм колегам, які над цим працювали. І я так, дійсно, зробила подарунки. Але ця межа є дуже хиткою. Тому в цих подарунках не все вже така на 100% корупція. Але я впевнена, що мої колеги були б набагато щасливіші, коли б вони мали достойну зарплату, і щоб не дивитися у руки цим хворим, цим родичам, бо задоволення це не приносить нікому. – Якщо медицина була б чесною і дійсно лікувала б… У нас же що у державі трапляється? У нас якщо проти чиновника якогось з’являється кримінальна справа і переслідування, він відразу хворий. Ви знаєте таку практику. – Знаю. – Або хочуть зняти з посади – людина відразу хвора. Ми маємо вже багато випадків, коли хтось опинявся на лікарняному ліжку у приватних лікарнях, державних лікарнях – це не має значення. Останній приклад – це Віктор Пилипишин. Я не знаю, як у нього стан здоров’я, але він став у ряд тих, відразу потрапив у лікарню, коли є проблеми. Так само пан Рудковський, я пригадую, пан Шуфрич. Чому так відбувається? Лікарів так легко купити політикам для того, щоб ті сказали: так, ця людина хвора, тому що більше не знаємо інших випадків, коли ці люди потрапляють у лікарні. – Ми, мабуть, не знаємо коли вони потрапляють, тому що вони потрапляють або лікуються закордоном, або в такі дуже-дуже закриті лікарні, про що ми не знаємо. – Я маю на увазі, чи можна купити фактично лікарське рішення про те, що людина хвора і її не можна переслідувати? – Тут теж є певна межа. Було декілька випадків, коли людина померла дійсно. «Товарищ полковник, симулянт умер». У тому ізоляторі людина дійсно померла. І коли чоловікові 50 років, він не вів здорового способу життя, то гіпертонія є 100%. – Тобто, фактично хворим можна стати? Знайти хворого? – Ні. Ви розумієте, що частина цих діагнозів дійсно існує. А от та межа, щоб їх довести, наскільки вони серйозні, то тут, мабуть, дійсно не завжди мої колеги намагаються це зробити. Але щоб Ви розуміли, що і в абсолютно банальних випадках медицина – це не так, як струм той вимірювати, а щось зважити, неможливо об’єктивізувати у переважній більшості випадків. І коли є це така гілка, то ми ставимо більш серйозний діагноз з такою перестраховкою для себе і для хворого. А серйозніші люди є інвалідами другої групи ще перед тим, як попасти у прокуратуру. – Дякую за дотепну відповідь. – У мене був розкішний приклад. Колишня очільниця міської охорони здоров’я, з якою я тут суперечила з приводу тендерної закупки ангіографу для нашої клініки так серйозно, я не отримала ангіограф, а вони не купили те, що не треба було купувати. Мені гірше, бо мені зараз немає на чому працювати. І сьогодні, мабуть, я погодилася б. А навіщо? І отут її привозять з залу суду до нашої клініки, у людини біль у грудях. Родичі коло неї, СБУ коло неї, мої колеги… – Іронія долі. – Так. Іронія долі. Я не хотіла туди йти. Але тут є особисте. Але коли я її подивилася, я висадила СБУшників, родичів, моїх колег, коли диктувала свій огляд. І в мене перше речення було: запрошено оглянути хвору начмедом. І далі переді мною поставили питання: чи є вона транспортабельною? Я сказала: так, є. Ну, можна переводити. І на другий день ми її перевели до того розкішного відділення, яке вона сама відкрила за гратами у лікарні швидкої допомоги півроку тому. – Але є зараз інші випадки. Скажімо, непроста ситуація для Юлії Тимошенко, яка ходить в прокуратуру, яка не хвора, не лягає на лікарняне ліжко, але йдеться там про закупівлю вакцини. Ви знаєте цю історію. – Я її з преси знаю. І не більше того. – І там є таке порушення, що переплатили, тобто те, що називається «відкатом», але американській фірмі це сталося. Як часто трапляються такі схеми в українській медицині, коли закуповуються ліки з «відкатами», коли закуповується обладнання з «відкатами», коли гроші збираються, скажімо, як дружина колишнього Президента Ющенка збирала гроші на лікарню майбутнього, а лікарні немає, але гроші збиралися. Як це все назвати? – Коли лікарні немає, гроші збиралися не з бюджету, то це мене не так вражає. Коли вони йдуть з бюджету, то це не просто корупція. За це Бог карає, за такі речі. – Але я питав: як часто таке трапляється? – Ви почали з конкретного випадку – у зв’язку з Юлією Володимирівною. Я не впевнена, що так воно було. І у моєму розумінні чисто як людини, от Юлія Володимирівна найменш асоціюється з цією практикою. Я відповім на Ваше питання, але не в контексті Юлії Володимирівни, цих вакцин. У мене склалося таке уявлення, як у громадянки і людини, що ці «відкати» є тотальні. Але говорити мені тут на радіо, не маючи доказів, – це, мабуть, невірно. Але таке особисте уявлення в мене є стовідсотково. Є багато прикладів, я зустрічала у моєму житті на користь цього. Але все це треба доводити до суду. Ніхто це не довів до суду. І оце погано. – Просто якщо гроші розкладаються у подібний спосіб з державного бюджету, про що Ви справедливо зауважили, то медицина перетворюється у «чорну діру»: скільки грошей не давай, на медицину завжди не вистачатиме. І тут ми вже можемо підійти до теми реформування української медицини. Власне, Ви ж знаєте про ті події, які відбулися у травні зі зміною міністра. Так? – Я знаю, що факт пройшов, що відбулася зміна. – Так, відбулася зміна. Зараз навіть кажу. Іллю Ємця було звільнено 17 травня, а призначено Олександра Аніщенка 24-го. – У нас кожного півроку міняється наш міністр. – Власне, я до чого? Президент сказав, що Ємець не впорався. І виникає питання: якщо він не впорався, то Аніщенко впорається. Чи бачили Ви програму реформування української медицини, яку має втілювати міністр? – Ну, бачила я ту програму. То самогубець, який йде її втілювати, на мій погляд. – Чому? – На мій погляд, лікаря з 30-річним стажем, це нереально в нашій державі, принаймні зараз при тій корупції, що йдеться. Бо це абсолютно логічно. Всі ми можемо знати зарплати цього головного лікаря лікарні, чиновників від медицини. Вони мають конкретні зарплати. І мене особисто вони абсолютно не влаштовують. А якщо багато людей на ці посади йде – це зрозуміло. – Ні, не зрозуміло. – Мабуть, є і повинні бути інші бонуси, інші преференції оцих посад страшенних. А з українською медициною я практично впевнена, що, на жаль…. Мій прогноз щодо майбутнього на наступні декілька років дуже песимістичний. Воно так запущено страшною мірою. І грошей в медицині бюджетних мало, багато з них йде Бог зна куди, відсотків 40. – Дивіться, я конкретний приклад наведу. У нас є відома лікарня, Феофанія. Так? І є просто лікарня. Так? Ось така практика в державі. Лікарня Феофанія не знає проблем, тому що там лікуються депутати. За великим рахунком порівняно зі звичайною, районною лікарнею, не кажучи десь в областях. Чи це не є першопричиною такої хибної практики, коли для когось робиться зразково-показово, а все решта – вже як буде. – З серйозними проблемами і всі, хто мають гроші, лікуються десь закордоном, і навіть не в тій Феофанії, тому що не довірять тут абсолютно нічому. Так само, як діти навчаються закордоном. І поки це буде відбуватись... Абсолютно повний відрив, що ті, хто мають перейматися проблемами своїх виборців, абсолютно уявлення не мають, як ті виборці мешкають, живуть, як вони лікуються. Але виборців це влаштовує. Влаштовує їх! Ну, що ж тут робити? І дуже мене дивувало, як наші хворі, їх родичі привозили хворих з достатньо серйозними проблемами і на невідкладну допомогу легше сказати, що є, бо є не багато, але вони йдуть, вони купують ці ліки. Почуття лікаря, який не знає чим лікувати і не може цього зробити, бо бідні люди не можуть цього купити, бо в них грошей не має – це страшне почуття! Воно мене особисто, моє життя в професії, воно нищить, оця безпорадність. Це перше. І перше відчуття приниженості від того, що відбувається. Якщо мені було б на 15 років менше, я б виїхала звідси і… – Оце так? – Оце так! – Отакий вердикт? – Отакий вердикт! – Дивіться, це ж взаємопов’язані речі: погана система охорони здоров’я – це значить, що низький рівень життя, тобто здоров’я людей, тобто вони раніше помирають, як би це прикро не було. І Верховна Рада в той самий час підвищує пенсійний вік. Так? Маючи таку систему охорону здоров’я, не забезпечуючи тривалість життя більше, підвищується пенсійний вік. Це такі, напевне, роздуми уголос з мого боку. Це навіть не питання. Це після Вашої такої емоційної заяви про те, що якби Ви були на 15 років молодші, то Ви виїхали б. Але ж Вам тато казав ніколи не складати рук? – А я і не складаю рук! Я й не виїхала, власне, через тата. Бо я не могла його залишити тут. – Невже така безпорадність? Невже нічого не можна зробити? Президент говорить: ось буде сімейний лікар тепер у всіх українців, ось ліпше лікуватимуться. – Ой! Те, що прогноз поганий, це не значить, що нічого не треба робити. І, зокрема, і ваша професія може дещо зробити. Бо найефективніше – це профілактика. Не лікування того інфаркту, який коштує дуже великі гроші, а саме профілактика. І якщо б на кожному ЗМІ якісь там 2 хвилини чи скільки віддавались би елементарним порадам щодо здорового способу життя, то це мало б дійсно достатньо серйозний ефект теж. Я якось там на колегії сиділа, і мої помічники порахували мені, скільки треба грошей на ліки в місяць для хворого з ішемічною хворобою серця і гіпертонією для прийому найдешевших ліків з доведеною ефективністю щодо попередження судинних катастроф і подовження життя. Це по аптечних цінах було десь 120 гривень. Це не такі великі гроші. Але йде зі ЗМІ оцей вал цілителів, якихось медиків, які казна-що говорять! Ну, страшне! – У нас є слухач. Слухачка: Я дуже рада, що Катерина Миколаївна в гостях. Але запитання хочу їй поставить. Скажіть, це нормально, коли ти звертаєшся в лікарню, немає елементарного бинта? Це нормально, що наші депутати отримують такі кошти? Я далека від цього. Ну, давайте що-небудь зробимо. Я знаю як лікаря Катерину Миколаївну. Дай Бог їй здоров’я, я дуже поважаю її, я навіть в неї закохана. Можливо, щось потрібно робити на її рівні. В неї рівень високий… Я цього не говорю, що у одного потрібно взяти, одному дати. Але ж Ви розумієте, що прийшли до того, що у аптечних, от в лікарнях кіоски, Ви знаєте, наскільки там більша ціна, ніж в нормальних аптеках? Чому таке? Дайте мені, будь ласка, на це відповідь, якщо ви маєте до цього якесь відношення. І чи можете Ви цьому посприяти? Я Вам дуже вдячна! Нехай Вам щастить! Нехай в Вас руки ніколи не болять! – Дякуємо за ті теплі слова. Дійсно вони дають якусь силу на життя. Але зробити одна я нічого не зможу. Зроби ми можемо тільки всі разом. Якщо у нас будуть розвиватись громадські організації, громадське суспільство, коли громадяни будуть єднатися у такі організації і будуть виходити з листами, з заявами, з плакатами, тоді, мабуть, щось зміниться. Ці кіоски, так, я знаю це. Це оренда. У нас такий самий є. Я сама в міру своїх конфліктів з начальством, повірте мені, я витримую. Але все впирається в громаду українську, в хворих, їхніх родичів, в громадські суспільства. І це, дійсно, велика сила. Але щоб в тому СРСР, у тій країні щось таки змінилося, потрібен час. І я сподіваюся, що років через 20, мабуть, все це проросте, і у нас з’являться такі громадські організації. Але, безумовно, з чогось треба починати і робити це зараз. – Давайте подивимось на інші країни. Скажімо, всі знають, як добре поставлена на ноги система охорони здоров’я в Ізраїлі, скажімо. Чому? Тому що держава про це дбає, держава, між іншим, не стара. Тобто держава, яка через війну пройшла, але все одно зробила собі міцну систему охорони здоров’я. Я вже не кажу про європейські країни і навіть колишній соціалістичний табір, які теж пройшли систему реформування системи охорони здоров’я. Невже в Україні таке неможливо? І що може бути мотивацією, щоб якась влада, тобто це ж фактично менеджмент і бажання щось зробити реально, а не просто прикритись словом «реформа». – Ви знаєте, це дійсно, мабуть, впирається в лідера чи в лідерів. І я пам’ятаю ще з дитинства… Це позиція мого батька. І як він жив. І я навіть не розумію, чому дуже багаті люди, які мають уже все, що можна мати, не розуміють одну таку просту річ, що задоволення, яке отримуєш від «енного» «Бентлі» і від «енної» квартири, воно набагато слабкіше, ніж від того, коли дійсно щось зробиш для людей. І навіть, якщо люди нічого не скажуть за це. А вони дійсно не скажуть, але саме це відчуття! Це таке задоволення, від якого можна літати! Мабуть, зміняться покоління з тих лідерів. Мабуть, хтось осягне цю елементарну, просту думку і буде гуртуватись якась команда однодумців. Але думка ця елементарно проста. – Елементарно проста. Але що відбувається? Нічого не відбувається. Ви самі казали, в СРСР на медицину витрачали дуже багато грошей. Ми знаємо, якою вона була. – Була пристойна. – Була простою і соціалізованою. А те, що ми отримали у спадок, воно просто їде далі собі, якось та й їде. – Та вона вже руйнується. І ті сімейні лікарі… Ця модель знаєте чому приваблива? Вона не є кращою, ніж та спеціалізована медицина, яка була за радянські часи, вона є дешева. Вона є найдешевша з оптимальним співвідношенням якість-ціна. І тому її зараз намагаються втілити в життя. І це в принципі добре. Але, окрім того, щоб це назвати, що це є сімейний лікар, треба оснастити. Треба, щоб були елементарні, не комп’ютерні томографи, але елементарні: рентген, ЕКГ. В місті Києві ЕКГ зробити – проблема без грошей. Що говорити, якщо від’їхати від Києва 30 кілометрів. Тобто ці гроші на це потрібно витратити. Це перше. І щоб лікарі поїхали у сільську місцевість, їм треба дати машини елементарні, їм потрібно дати гроші. До речі, Росія робить… – Я знову згадаю Юлію Тимошенко, яка вже купила лікарям сільським машини, за що порушили справу. Ви бачили. – Ви знаєте, якщо б вона купила ці «Таврії», вони б мабуть розвалились би через… – Я маю на увазі, що там був скандал. Я не знаю, як має насправді виглядати машина для сільського лікаря, але ясно що це… – Вона повинна бути надійною! Вона повинна не розвалитись на тих дорогах. У нас є декларація, що за 20 хвилин кожен хворий має отримати допомогу. Яка вона там буде? Вона повинна бути надійною! І безумовно закупівлі повинні бути чесними. Тут я абсолютно згодна. Я не знаю тієї ситуації… – Там скандал був, що туди не можна покласти людину на ношах. – Ви знаєте тут є такий варіант. Все медичне обладнання, якщо взяти там холодильник, телевізор і так далі і те ж оснащення, але яке є медичною технікою – це в 10 разів дорожча ціна. Бо у світі медицина є такою дуже привабливою частиною. Вона дуже прибуткова , вона гроші приносить. – Так. Тому що це – бізнес. – І тому якщо взяти медичну машину, то вона апріорі зразу ж буде в рази дорожчою. І в принципі цього хворого можна притягнути аби на чому, аби його довезти. І тут я особисто як лікар з великим стажем не бачу такої серйозної проблеми. Все впирається в ціну, в якість. І також дуже важливо, щоб це було все прозоро і відкрито, щоб на тих закупівлях була громада, щоб було це відкрито і прозоро. І тоді б питань не було. – До Вас у цій студії була якось Ольга Богомолець. Ви знаєте цю людину. І ми теж говорили, звичайно, і про медицину, не лише про її пісні. І вона сказала, що все, що вона робить, вона створює фактично власноручно паралельну систему охорони здоров’я в цій країні. Тому що вона бачить в цьому єдиний можливий вихід – створювати щось, що може замінити. Але це називається приватна медицина вже. Це є дорожче. І в нас є приклади, коли відкриваються приватні лікарні, приватні клініки, стоматологічні, пологові будинки. За всіма напрямками є лікарні Ольги Богомолець. Це шкіра наскільки я розумію. Чи є це вихід в даній ситуації – давати зелену дорогу бізнесу? Але це значить, що населення має платити і забути про державну систему. Чи якісь інші варіанти? На це питання відповісте, коли ми послухаємо нашого слухача, який зателефонував. Слухач (переклад): Я поважаю лікарів такого рівня, на якому є Катерина Амосова. Але тим не менше, дивіться, що відбувається. Більшість людей не лікуються. Не лікуються не тому, що не хочуть, а тому що не можуть – не вистачає грошей. Якщо йде мова про найголовніше в державі – про людей , то чому розмови лише про одне – про махінації: там забрали, там вкрали, там недоплатили?Що важливіше для лікаря: гроші чи людське житт? Так ось, доведено, що лікарю здорова нація не потрібна. – Дякуємо за таке несподіване питання. Говорять, що лікарям просто не потрібна здорова нація. Тому що можна, коли більше хворих, більше заробити. Якщо головне – гроші, звичайно. – Я не можу з цим погодитися. Безумовно, наш слухач має такий великий негативний власний досвід. І стикався він з поганими лікарями, з лікарями корумпованими. Що тут скажеш? Він має право це говорити. Але те, що не стовідсотково всі лікарі саме такі, що вони хочуть заробити на цих хворих, то абсолютно невірно, абсолютно. Якось дійсно і прокоментувати це не можу. Бо якщо він вважає, що ці люди, які особливо там, де він, працюють лікарями за ці мізерні гроші, що вони… Ні, я не можу з цим погодитись абсолютно. Це невірно. Дійсно, що всі ми і я теж не доробляємо – це мало спілкуємося з хворими щодо профілактики. Бо ці розмови потребують часу. Його не вистачає. Це дійсно ми недопрацьовуємо. Бо багато чого в плані власного здоров’я у руках самих хворих, бо не менша ефективність щодо продовження життя і попередження (зокрема моя галузь) судинних катастроф, від чого гине 60% українців, – це не курити, це закрити рот і мати оптимальну масу тіла, це їсти овочі, фрукти і фізична активність. І це дає результат щодо подовження життя такий, як три види таблеток. Я це говорю, абсолютно відповідаючи за свої слова. Але така природа людини. Вона така слабка, що є такий вислів. Що найбільше відрізняє людину від тварини? Це любов приймати ліки. А щодо приватної медицини. Чим більше у нас буде приватних цих установ, тим краще буде для бідного українця, бо більше народу відійде від тієї бюджетної медицини, скажімо. І цих нещасних ліків, яких там дуже мало, вистачить більшій кількості бідних людей. І в ідеалі… Ну, не може бути в Конституції безкоштовної медицини. Кого ми дуримо? – В Конституції не треба прописувати, що медицина безкоштовна. – Ні. Але безкоштовна повинна бути швидка допомога і соціальна допомога. А швидка – стовідсотково. І ось тут повинна бути забезпечено все на найвищому рівні. А чим більше народу буде в приватній медицині лікуватися, тим краще тій решті, яким нікуди йти. – Вона в нас не зовсім, вона в нас умовно безкоштовна медицина. – Наш бюджет такий же самий крутиться. А то я не знаю. – Умовно безкоштовна, тому що коли ви приходите в лікарню, з’ясовується, що для того, щоб зробити, наприклад, флюорографію або будь-які інші послуги, що вони платні. У державну – це комунальна власність або якась державна. – І тому це велике лукавство. І вся медична спільнота скаже те, що говорю я: треба від цього відмовитися. Бо кого ми дуримо? Кого ми дуримо? І ми, медики, є заручниками цієї Конституції і цього всього. Бо решта очільників відморозилися від цієї ситуації. – То Ви вважаєте, що обіцянка про безкоштовну медицину – це популізм? – Це популізм і це вибори. – Ну, Ви знаєте, хто про це говорить, про безкоштовну медицину? – Всі говорять про безкоштовну медицину. Всі політичні сили про це говорять. Всі говорять, бо то – рейтинги. – То, може, в цьому першопричина взагалі? І відсутність реформування в цьому теж полягає? – Треба відпустити багато чого на плав. Воно й так є платним. Але забезпечити дійсно таку невідкладну швидку допомогу і соціальну допомогу нормальну, то всім буде краще. Я хотіла сказати гарно, але гарно, мабуть, не буде, бо це буде така достатньо бідна медицина, але буде дійсно краще. І лукавства буде менше. – Якщо у нас держава погано забезпечує систему охорони здоров’я, тобто недостатнє фінансування, всі про це говорять, то чому ж тоді медики, які працюють в державних лікарнях, не йдуть у приватний бізнес і не працюють там? Чи це свідчить тоді про низьку якість освіти медичної в Україні? – А Ви що, вважаєте, що в приватній медицині працюють тільки всі вихідці, які закінчили там медичні школи? Ні, вони дійсно... Ви знаєте тут, мабуть, треба мати певний склад характеру, щоб йти в приватну медицину. Я б, наприклад, не пішла. – Я знаю, що Ви б не пішли. – Я б не пішла, бо там усміхатися і … Та, ні. Ні. Але багато підробляють у приватній медицині. І це дійсно йде на користь всім. Підробляють. – Я про що запитував? Чи люди дійсно отримують якість послуг у приватних клініках ліпшу? Тому що всі лікарі і там, і там фактично однакові: і в державних і в приватних клініках. Якщо Ви кажете, що навіть підробляють? – Ви знаєте, гарні лікарі не можуть працювати краще в одному закладі, в одній кімнаті і гірше в іншій кімнаті. Це абсолютно неможливо. Що комфорт, то дійсно там. Крім якості лікування, в нас же всі ці є й комунальні загальні варіанти, як виглядає оце все. І тому дійсно людині хочеться комфорту. І тут комфорт забезпечується в приватній медицині. http://zamkova.info/intervyu/10513-ntervyu-z-kervnikom-vddlu-kadrv-da-zhitomirschini.html Кадри вирішують все – відомий постулат і сьогодні не втрачає своєї актуальності. Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Tue, 05 Apr 2011 16:44:38 +0300 http://zamkova.info/intervyu/10513-ntervyu-z-kervnikom-vddlu-kadrv-da-zhitomirschini.html Кадри вирішують все – відомий постулат і сьогодні не втрачає своєї актуальності. А ще, впевнений керівник відділу кадрового забезпечення УДАІ УМВС України в Житомирській області підполковник міліції Олег Павлюк, кадри несуть неабияку відповідальність за кожного зі співробітників. – Олеже Олексійовичу, що потрібно для того, щоб стати працівником ДАІ? Вистачає армії чи потрібна ще й спеціальна освіта? – Найперше – це бажання і визначеність самого кандидата на службу. Людина, що звертається до нас, повинна чітко знати і усвідомлювати, для чого вона йде на службу в органи внутрішніх справ в цілому і стає працівником ДАІ зокрема. Звичайно, молодим людям для служби у нас необхідно мати закінчену середню освіту (для інспекторів дорожньо-патрульної служби), а також відслужити в рядах Збройних сил України або мати військову кафедру. Кандидат на службу проходить співбесіду, мета якої полягає у визначенні загального рівня розвитку людини, в оцінці його особистісних якостей та взагалі спроможності працювати в Державтоінспекції. Пройшовши співбесіду і наступні етапи зарахування на службу – психологічне тестування, заліки з фізичної підготовки, а також медична комісія – упродовж чотирьох місяців кандидат проходить стажування в тій службі, куди його згодом можливо буде призначено на посаду. Якщо людина за цей час не передумає, і виявиться придатною до служби, її призначаємо на певну посаду і направляємо на подальше навчання. – До речі, а де навчають майбутніх працівників ДАІ? – В с. Новосілки Київської області є училище професійної підготовки працівників міліції, яке спеціалізується саме на базовому навчанні інспекторів Державтоінспекції. – А як щодо офіцерського складу? – Отримати офіцерське звання і бути призначеним на відповідну посаду може кандидат, у якого за плечима є вища освіта і обов’язково військова кафедра. Причому необов’язково міліцейського вузу. А от здобути спеціальну вищу освіту відповідно до служби в ДАІ можна в Донецькому інституті внутрішніх справ. – А якими якостями, окрім загально міліцейських вимог, має володіти потенційний кандидат на службу в Державтоінспекцію? – Багатоаспектність функцій і завдань, що реалізуються сьогодні Державтоінспекцією, потребують кваліфікованих фахівців, здатних вирішувати поставлені задачі, які одночасно мають володіти моральними якостями. Необхідно відзначити, що служба в ДАІ дуже непроста. Вона вимагає від працівника не лише бажання, а й ділових якостей, спроможності працювати в умовах значних психологічних навантажень, складного і напруженого робочого графіка. Для прийому на службу в Державтоінспекцію, крім зазначених вимог, кандидатам необхідно мати ще й схильність до оперативної роботи, добрий стан здоров'я і фізичної підготовки. Крім того, наш працівник повинен завжди вміти налагодити контакт з людьми. Адже у цьому полягає безпосередня його робота. Відтак нашому співробітнику потрібні загальнолюдські якості, такі як вихованість, тактовність, культура спілкування та інші етичні й естетичні цінності. Тому конкурсні комісії ретельно вивчають осіб, що виявили бажання працювати в органах внутрішніх справ, передбачено можливість проходження стажування, застосування випробувальних термінів. – Яка ситуація сьогодні з кадрами складається в підрозділах ДАІ області? Чи відчувається нестача кадрів? – Звичайно, на сьогоднішній день ми можемо констатувати нестачу кадрів, особливо це стосується інспекторів дорожньо-патрульної служби. Це істотно відчувається під час виконання ними повсякденних обов’язків. Необхідна кількість інспекторів ДПС визначається з урахуванням певних умов, залежить від багатьох зовнішніх факторів, розраховується в нерозривному зв’язку з потребою населення того чи іншого району і аж до протяжності автошляхів. Так, наприклад, на кожні 50 кілометрів автошляху припадає по 2 інспектори ДПС. Якщо відштовхуватися від цього, то в підрозділах ДАІ Житомирщини не вистачає близько половини інспекторів від потреби. Відтак до зовнішньої служби на лінії залучається офіцерський склад Державтоінспекції. Окрім того, призначити людину інспектором ДПС ще не означає, що на службі буде справжній фахівець. Щоб набути необхідного професіоналізму, щойно призначеному інспектору знадобиться близько 5 років. Сьогодні кадрова політика Міністерства внутрішніх справ спрямована на деяке спрощення системи роботи інспекторів ДПС. Мова йде про відновлення стаціонарних постів ДАІ, де інспектори безпосередньо нестимуть службу. А також їхня присутність буде необхідна на аварійно небезпечних ділянках доріг, що визначаються відповідним аналізом ситуації на дорогах. Але ці плани ще потрібно втілити в життя. – Олеже Олексійовичу, а щодо виховної роботи? Цим теж займаються кадри? – Обов’язково. Система службової підготовки передбачає проведення спеціальних щотижневих занять з особовим складом, в ході яких працівникам доводяться нововведення та вимоги в плані повсякденної роботи, регламентовані Міністерством внутрішніх справ. А також аналізуються різні ситуації, що мали місце в регіонах нашої держави стосовно дотримання співробітниками ДАІ законності під час виконання службових обов’язків. – Які заходи вживаються до конкретних порушників? – За різні порушення до наших працівників вживаються заходи дисциплінарного впливу. Це догана, сувора догана, неповна службова відповідність. Останнє – це тривожний сигнал про можливість працівника перебувати в подальшому на займаній посаді та спроможність його виконувати поставлені перед ним задачі. – А якщо на працівника ДАІ скаржаться громадяни, як це відображається для нього в подальшому? – Скарги на співробітників ДАІ надходять дуже різного змісту. За кожною такою заявою проводяться ретельні перевірки, спрямовані на з’ясування всіх обставин ситуації. Дуже часто викладені скаржниками факти не знаходять свого об’єктивного підтвердження. Але якщо встановлюється, що з боку того чи іншого працівника все ж таки мало місце порушення закону, то до винуватця вживаються каральні заходи згідно з чинним законодавством. У минулому році до адміністративної відповідальності було притягнуто 345 працівників підрозділів ДАІ області, в поточному – вже 66. Прикро, але на сьогоднішній день маємо ще й 7 кримінальних справ, порушених відносно наших працівників у минулих роках. – Яка проблема за кадровим напрямком, на вашу думку, сьогодні є найболючішою для Державтоінспекції області? – Безперечно, у першу чергу, це збереження здоров’я і життя наших співробітників. Всупереч розповсюдженій думці про «елітний» підрозділ, служба в ДАІ, як і будь-яка інша в міліцейській структурі є небезпечною, адже кожен з працівників, особливо тих, хто несе зовнішню службу, наражаються на небезпеку. Не просто навчити, а й привити особовому складу елементарні заходи безпеки під час виконання завдань, а також виробити в кожного з них тактику дій в типових та екстремальних умовах з метою самозбереження – основна задача кадрів. Окрім того, важливим для нас є дотримання співробітниками ДАІ принципів законності, а також дисципліни, у тому числі транспортної. Словом, є над чим працювати. Розмову вела Ольга Номерчук http://zamkova.info/intervyu/10492-golova-zhitomirskoyi-oda-dav-ntervyu-gazet-komsomolskaya-pravda-v-ukraine.html Глава Житомирской обладминистрации - необычный человек. Даже трудно сразу сказать, что именно - в манере поведения, речи, поступках - выделяет его из когорты государственных служащих высшего эшелона. Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Mon, 04 Apr 2011 14:52:10 +0300 http://zamkova.info/intervyu/10492-golova-zhitomirskoyi-oda-dav-ntervyu-gazet-komsomolskaya-pravda-v-ukraine.html Глава Житомирской обладминистрации - необычный человек. Даже трудно сразу сказать, что именно - в манере поведения, речи, поступках - выделяет его из когорты государственных служащих высшего эшелона. Но есть такие отличия, это факт. УМЕЕТ УСЛЫШАТЬ КАЖДОГО Еще когда Сергей Николаевич Рыжук работал министром аграрной политики (2002 - 2004 годы), его земляки-аграрии вспоминали: «Он всегда помогал или подсказывал верное решение. Бывали случаи, когда не было возможности решить проблему - не в компетенции министерства, например… Но он внимательно слушал, давал советы. И из его кабинета люди в любом случае выходили уверенными, что справятся со своими трудностями». Сейчас Рыжук руководит Житомирской областью, регионом с особой спецификой и, соответственно, проблемами, которые он знает прекрасно: родился здесь, уже руководил региональной администрацией (2004 - 2005 годы), да и на прочих своих должностях - в Минагропроме - не терял связи. Правда, назначение свое он получил далеко не в самое удачное для региона время. Как раз сказались последствия кризиса, спад производства, проблемы с выплатой зарплат и пенсий. Впрочем, вся страна находилась в таком же положении. Свое губернаторское кредо он изложил сразу же после назначения на этот пост. «Ситуацию в экономике и социальной сфере нужно изменить, чтобы людям жилось лучше», - писал он в газете «Житомирщина». Удалось ли ему добиться поставленной задачи, судить, конечно, рано. Но есть факты, говорящие за себя. Например, по выплате задолженности по зарплате - проблема не исключительно местная, а общеукраинская - Житомирская область сейчас занимает одно из первых мест. То же самое касается привлечения иностранных инвестиций, по которым в первом полугодии 2010 года она заняла первое место в Украине, да и сейчас входит в тройку лидеров (для сравнения, в 2009 году по этому же показателю она занимала 26-е место - из 26 возможных). Корреспондентам «КП» Сергей Николаевич рассказал о том, чем регион живет сегодня и каким должен стать в самое ближайшее время. Выяснилось, кстати, что Рыжук давно читает нашу газету, и не просто читает. Еще с 70-х годов он откладывает заметки из «Комсомолки» в специальную папку, которую нам и продемонстрировал. - Тогда (в 70-80-е годы. - Прим. ред.) «Комсомольская правда» была одной из немногих газет, которые могли позволить себе писать резко и критично, писать правду. Очень хорошо, что эта газета существует и сегодня и что название не изменилось, - сказал он нам в начале беседы. «ОШИБКИ НАШИХ ПРЕДШЕСТВЕННИКОВ, МОЖЕТ БЫТЬ, САМОЕ ЛУЧШЕЕ, ЧТО ОНИ СДЕЛАЛИ» - Сергей Николаевич, вам достался в наследство край с чрезвычайно тяжелой социальной и экономической ситуацией… - Да Бог с ним, с прошлым! Ошибки, которые были сделаны до нас, пусть останутся с теми, кто их делал. Может быть, это лучшее, что у них останется. Свою работу мы начали с четкого планирования на перспективу в пять лет. Избежали кадровой революции, привлекли к работе профессионалов, быстро утвердили бюджет и программу социально-экономического развития области, начали формировать благоприятный инвестиционный климат в регионе. Это было важное решение - когда своих денег не хватает, что делает мудрый хозяин? Находит их. Как говорят, деньги ума не дают, а вот ум дает деньги. Я распорядился создать рабочую группу по содействию инвестиционным проектам. Знаете, как в Украине часто бывает, - любая хорошая идея может застрять в сетях бюрократии, взяточничества, местничества. Инвесторов это отпугивает, они начинают искать место, где работать можно спокойнее. У нас как только инвестиционную инициативу начинают тормозить, рабочая группа собирается и принимает решение, как ликвидировать препятствия. Потому что если инвестор хочет работать у нас, нужно ему создать необходимые условия. Так будет и дальше. - А куда будут привлекаться средства, полученные от инвестиций, в первую очередь? - Мы взяли на себя амбициозную задачу - перевести региональную экономику на инновационные рельсы. Есть все условия - необходимые научные разработки, созданные на базе Житомирского центра научно-технической и экономической информации, есть деловые круги, которые заинтересованы в таком варианте развития, и, немаловажно, уже налажен диалог между властью, бизнесом и наукой. У нас уже есть проекты общей стоимостью порядка 3,1 миллиарда гривен, реализация которых имеет для экономики области стратегическое значение. «ГЛАВНОЕ, ПУСТЬ РАБОТАТЬ НЕ МЕШАЮТ» - Какие проблемы стоят перед областью сейчас острее всего? Как намерены их решать? - Работы непочатый край, всех проблем и не перечислишь. Взять, например, строительство доступного жилья. История учит: когда люди не могут купить себе жилье, они начинают брать штурмом дворцы. Этой отраслью фактически не занимались до последнего времени. Ну а мы понимали, что революции нам не нужны, вот и выделили еще в прошлом году из бюджета средства, которые стимулировали строительную отрасль. Как следствие, у нас в прошлом году построено 102 тысячи квадратных метров жилья, это второй показатель по Украине. Это только один пример. Актуальным у нас остается вопрос газификации, его тоже решаем, причем под первоочередным вниманием строительство газопроводов в северных районах области, пострадавших от Чернобыльской аварии (подробнее об этом на стр. 12 - 13. - Прим. ред.) То же самое касается вопросов здравоохранения - необходимы бюджетные субвенции на строительство районных больниц, реконструкцию и поставку современной медицинской техники, которые мы выделяем; есть проблема водоснабжения и очистных сооружений, причем даже в больших городах - Бердичеве, самом Житомире. Еще один аспект - образование. Когда-то польский математик Гуго Штейнгауз пошутил, что образование настолько распространилось, что люди могут читать, писать и печатать, оставаясь неграмотными. А если серьезно, то перед нами, конечно же, стоит вопрос качества высшего образования, подготовки кадров со средним и среднеспециальным образованием, равно как со школьным и дошкольным. Много ли детей в Киеве ходит в детсады? Я хорошо знаю, что это проблема. А в Житомирской области охват детей дошкольным образованием с 5-летнего возраста уже сейчас - 100 процентов! Завидуйте… А вообще направлений работы так много, что и не перечислишь. Но мы жаловаться не будем, главное, пусть работать не мешают. АГРОПРОМ - НЕ ТОЛЬКО ЭКОНОМИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА - Известно, что вы и по образованию, и по профессии аграрий, и, может, отчасти потому и назначены губернатором аграрной Житомирской области. Складывается впечатление, что именно украинское сельское хозяйство - это самая тяжелая проблема украинской экономики. Как намерены ее решать? - Вы не правы, сказав, что сельское хозяйство - всего лишь проблема экономики. Эта проблема гораздо масштабнее, она затрагивает и социальную сферу, и демографию, и культуру, и даже нашу ментальность. Ведь что происходит сейчас на селе, будем прямо говорить… Работы нет, зарплаты нет, село спивается, растет преступность, в том числе детская преступность. Не сводятся все эти беды только к экономической проблематике. Поэтому развитие областного АПК для нас - важнейший приоритет. И потому для поддержки сельского хозяйства, пищевой промышленности, сельхозкооперации, сельских территорий области создана единая комплексная программа развития до 2015 года. У нас все условия для того, чтобы сделать агропром мощной и процветающей отраслью, и мы обязательно добьемся успеха здесь. Причем речь не только о поддержке предприятий агропрома. Уже сейчас мы привлекаем лучших специалистов-аграриев со всей Украины, распространяем передовой опыт, рекомендуем наиболее продуктивные сорта зерновых, поддерживаем передовой опыт в животноводстве (подробнее о проблемах и результатах в агропромышленном секторе Житомирской области читайте на стр. 11. - Прим. ред.). - Сергей Николаевич, последний вопрос. В этом году исполняется 20 лет украинской независимости. А какой вы хотели бы видеть Житомирскую область еще через 20 лет? - Экономически развитой, мощной в промышленной и сельскохозяйственной сфере. С современной инфраструктурой, качественными медициной и образованием. Житомирская область должна стать туристической Меккой. У нас великолепная природа, множество исторических и культурных памятников (об исторических достопримечательностях края читайте на стр. 14 и 15. - Прим. ред.). Думаю, первым шагом в этом отношении станет Евро-2012. Сейчас в области ведется реконструкция и строительство дорог. Мы договорились с «Укравтодором» о том, чтобы сделать не только объездную трассу вокруг Житомира по европейским стандартам, но и дороги в самом Житомире. Пусть проезжающие туристы посмотрят на город. Кстати, мы успеем провести реставрацию зданий и в самом городе. Хотя, знаете, я мечтать не люблю. Предпочитаю работать. Записали Михаил Жайворон, Андрей Хрусталев. 2 апреля 2011 года. http://zamkova.info/intervyu/10291-mikola-azarov-obyektivno-ukrayina-yde-pravilnim-shlyahom.html 11 березня 2011 року виповнився один рік з моменту початку роботи уряду Миколи Азарова. Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Mon, 14 Mar 2011 16:32:54 +0200 http://zamkova.info/intervyu/10291-mikola-azarov-obyektivno-ukrayina-yde-pravilnim-shlyahom.html 11 березня 2011 року виповнився один рік з моменту початку роботи уряду Миколи Азарова. Отже, настав час підбити перші підсумки діяльності чинного Кабінету Міністрів, згадати її основні віхи, оцінити досягнення. Про те, що вдалося зробити за цей рік українському урядові ми вирішили запитати в самого Прем’єр-міністра. Миколо Яновичу, дозвольте, перш за все, привітати Вас із річницею перебування на посаді Прем’єр-міністра України… Дякую. Але взагалі-то я не вважаю, що річниця роботи уряду є приводом для якихось привітань чи святкувань. Це лише календарна дата, що позначає певний етап нашої діяльності. Кропіткої праці, яка лише зараз починає давати відчутні для країни результати. Адже протягом минулого року дуже багато зусиль і часу ми були змушені витрачати на подолання тяжких наслідків діяльності наших попередників, що залишили нам у спадок безліч невирішених проблем. У зв’язку з цим – перше запитання. Як би Ви охарактеризували ситуацію в країні на момент початку роботи Вашого уряду, у березні минулого, 2010 року? У 2010 році ми отримали «у спадок» розбалансовану та некеровану економіку, вкрай занедбану фінансову та бюджетну систему, жахливі соціально-економічні показники, спустошену державну скарбницю. Щоб не бути голослівним, наведу декілька цифр та фактів. По-перше, падіння реального ВВП в Україні за підсумками 2009 року стало одним з найглибших у світі і склало «мінус» 15%. Фактично, за інвестиціями в основний капітал державу було відкинуто на 6 років назад, за промисловим виробництвом – на 7 років, за обсягами будівництва – на 14 років назад. Спад в будівництві становив понад 70%, тобто, практично всі будівельні майданчики в країні зупинились. По-друге, підписаний колишнім урядом Тимошенко кабальний для України контракт на імпорт природного газу не тільки привів НАК «Нафтогаз України» до банкрутства та призвів до необхідності значної підтримки Компанії за рахунок бюджету, а й зробив збитковими цілі галузі – хімічну, металургійну тощо. По-третє, результат фінансової діяльності підприємств за підсумками 2009 року вперше був негативним та становив небачені «мінус» 42,4 млрд. гривень. Тобто, країна прожила рік «у збиток» і втратила суму, яка дорівнює трьом річним бюджетам міста Києва. Кожна друга гривня в державному бюджеті була запозичена: державний борг за два роки зріс у три рази! По-четверте, реальна заробітна плата скоротилася на 9,2%, чого не спостерігалося з 2000 року, а заборгованість із заробітної плати – зросла на 23,9%. Рівень безробіття зріс більше, ніж на третину - до 8,8%. При цьому мінімальні зарплати, пенсії та соціальні допомоги були заморожені. По-п’яте, люди повністю втратили довіру до влади і до національної фінансової системи: гривня знецінилася вдвічі, банки не віддавали вклади, депозити громадян у 2009 році скоротились на 4,2 мільярда гривень. В Державному резерві і Аграрному фонді було пусто – ні зернини. Ось із чим ми зіштовхнулися з перших днів роботи. Скажу відверто, хоча ми й здогадувалися про важкий стан у економіці, але те, що ми побачили, «прийнявши справи», перевершило навіть найпесимістичніші наші очікування. Тому ми чесно сказали суспільству, що за один день ситуація радикально не зміниться, що має відбутися кропітка, напружена робота, що доведеться відновлювати буквально кожну галузь, кожен регіон і систему управління в цілому. Перш ніж перейти до розвитку та модернізації, спочатку потрібно було виправити те, що наробили наші попередники за кілька років, щоб у максимально стислі терміни вийти принаймні на передкризові показники. Які з результатів роботи уряду за минулий рік Ви вважаєте принципово важливими? Перш за все – відновлення економіки, повернення до росту промислового виробництва. У 2010 році істотно поліпшилося наповнення бюджету. Якщо за І квартал минулого року приріст надходжень до бюджету був нижчий за рівень інфляції (0,9%), то в квітні-грудні він становив вже 29,6%. За час роботи нинішнього Кабінету Міністрів сума боргу з ПДВ скорочена в три рази. На сьогодні підприємствам повернено 40,7 млрд. гривень. За результатами 2010 року реальний ВВП збільшився на 4,2%. В 2010 році промислове виробництво збільшилося на 11,2%. Зростання економіки набуло характеру стійкої тенденції. Узгоджена політика уряду і Національного банку дозволила забезпечити стабільність національної валюти. Курс гривні щодо долара протягом всього року залишався практично незмінним. Золотовалютні резерви Національного банку України з початку березня 2010 року виросли на 43% або на понад 10 млрд. доларів США, і на початок січня 2011 року склали 37,6 млрд. доларів США. Таким чином, резерви перевищили докризовий рівень вересня 2008 року, коли вони становили 37,5 млрд. доларів США. Ми акуратно розплатилися з шаленими боргами, які наробили до нас і повернули довіру до України зарубіжних інвесторів. Ви навели показники, які стосуються держави в цілому. Вони дещо абстрактні з точки зору розуміння простого громадянина. А які Ви можете назвати показники у соціальній сфері, тобто там, де відчуваються інтереси конкретних громадян: працюючих, пенсіонерів, молодих сімей? Кожен громадянин, напевне, розуміє, що блага нізвідки не беруться. Насправді соціальну сферу «фінансує» робота економіки. Відразу ж після ухвалення бюджету на 2010 рік Уряд запровадив підвищення соціальних стандартів і компенсував людям те, що не було сплачено за перші три місяці, потім затвердив графік підвищення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму і чітко його дотримувався. Розмір прожиткового мінімуму в 2010 році переглядався 5 разів і протягом року в середньому підвищився на чверть. Розмір мінімальної пенсії в грудні 2010 року збільшився на 132,6 грн. в порівнянні з аналогічним періодом 2009 року. А кількість людей, які отримують мінімальну пенсію при цьому скоротилось вдвічі! Мінімальна заробітна плата з січня 2010 року збільшувалася п’ять разів і в грудні 2010 року склала 922 грн. В порівнянні з груднем 2009 року вона виросла на 178 грн. Розмір посадового окладу працівників І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки, який попереднім урядом був заморожений з жовтня 2008 року, протягом 2010 року ми збільшували п’ять разів. А відповідно зростали і посадові оклади працівників бюджетної сфери в цілому. За час роботи уряду заборгованість по виплаті зарплат була скорочена на 520 млн. грн., тобто на 30%. Окрім того, на 40% було підвищено розмір допомоги безробітним. Протягом 2010 року було працевлаштовано понад 53 тисячі осіб, в тому числі на перше робоче місце - майже 2,7 тисяч молодих спеціалістів, за рахунок надання дотації роботодавцям із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У 2010 році уряд почав виплату надбавок, які попередники тільки обіцяли: для педагогічних працівників, вчителів шкіл і викладачів профтехучилищ - у розмірі 20% посадового окладу; для бібліотекарів - у розмірі 50% посадового окладу. А медичним працівникам встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 10-30% окладу. З 2011 року допомога при народженні дитини збільшилася у 1,6 рази. І надалі вона лише зростатиме відповідно до зростання розміру прожиткового мінімуму. Обсяги введеного в експлуатацію житла в 2010 році перевищили показник 2009 року у 1,5 рази. У 2010 році вперше були передбачені кошти на надання державної підтримки для придбання житла. За цією програмою одержали квартири 590 сімей. Також придбано біля 500 квартир для інвалідів Великої Вітчизняної війни І групи. У 2011 році передбачається побудувати 10,2 млн. кв. метрів житла, що відповідає рівню докризового 2007 року. Планується забезпечити житлом близько 4 тисяч молодих сімей, зокрема за рахунок впровадження нового механізму кредитування будівництва житла під гарантії держави. Я можу навести іще багато показників, які нам вдалося не лише повернути на докризовий рівень, але й перевершити. Нинішній, 2011 рік буде, у цьому сенсі переломним. Вже з наступного року позитивні зміни як в економіці в цілому, так і в соціальній сфері стануть відчутними для всіх без винятку громадян і надалі ситуація лише покращуватиметься. Адже дадуть свої позитивні наслідки системні економічні реформи, розпочаті торік за ініціативою Президента України. Чи не могли б Ви розповісти про основні кроки Уряду щодо виконання Програми економічних реформ Президента? Цікаво також, яким чином фінансуватимуться відповідні проекти? Адже бюджет зазнає відчутного фінансового навантаження у зв’язку із сплатою боргів і виконанням перелічених Вами соціальних програм. Та й наслідки кризи все ще не до кінця подолані… Президент України і Кабінет міністрів не тільки формалізували свої стратегічні орієнтири на середньострокову перспективу в Програмі економічних реформ, але і почали їх системну реалізацію. Це дуже складний, а іноді і болючий процес. Але без проведення докорінних змін в національній економіці перейти на нову якість життя, невпинного зростання добробуту громадян і підвищення конкурентоспроможності країни неможливо. На виконання Програми реформ Президента вже сформована база даних інвестиційних проектів, серед яких проекти у сфері космічних технологій, авіабудування, сільгоспмашинобудування, нафтовидобутку, розвитку інфраструктури та інші. Фінансування цих проектів здійснюватиметься за рахунок коштів інвесторів, міжнародних фінансових організацій, на міждержавній основі, а також бюджетних коштів. Пріоритетність віддається інвестиціям інноваційного характеру. Чому? Тому що в першу чергу це нові робочі місця з високою зарплатою. Для них будуть створені умови максимального сприяння на всіх рівнях. Корінна модернізація економіки України, яку необхідно провести протягом найближчих декількох років, дійсно вимагає значних фінансових ресурсів. Державних грошей недостатньо, і основне завдання влади – залучити приватний капітал, як внутрішній, так і зарубіжний. Зростання інвестицій – це будівництво сучасної інфраструктури і виробничих фондів, зростання ВВП, створення нових робочих місць і поліпшення ситуації на ринку праці. Тому серед пріоритетних завдань Уряду – забезпечення притоку приватних інвестицій в модернізацію національної економіки. В цілому, робота з модернізації економіки здійснюється відповідно до Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоздатна економіка, ефективна держава». Уряд сформував Програму інвестиційно-інноваційної діяльності України на 2011-2015 рр., яка передбачає кілька основних напрямів. Зокрема, модернізацію енергетичної інфраструктури. Розробку і виробництво новітніх енергетичних установок, зокрема тих, що використовують енергію вітру, сонця і інших альтернативних джерел енергії. Одним з важливих напрямів своєї діяльності, з урахуванням світової кон’юнктури, Уряд вважає модернізацію АПК. Перебудова агропромислового комплексу і перегляд існуючих земельних відносин – запорука продовольчої безпеки України. Адже саме агропромисловий комплекс, як одна з провідних галузей економіки, за умови проведення зважених перетворень може стати нашою конкурентною перевагою на світових ринках. У рамках розвитку інфраструктури і житлового будівництва передбачається спорудження і реконструкція доріг загальнодержавного значення в межах міжнародних транспортних коридорів; будівництво і реконструкція міжнародних аеропортів і вокзалів, інших об’єктів інфраструктури; реконструкція систем тепло-, водопостачання і водовідведення, житлового будівництва. У галузі машинобудування – подальший інтенсивний розвиток атомного машинобудування, авіабудування і ракетно-космічної галузі, суднобудування; виробництво нафтогазопромислового устаткування і бурового інструменту; виробництво гірничошахтного і гірничорудного устаткування. Сучасна економіка все більшою мірою визначається якістю людського потенціалу. В Україні він достатньо високий. Зокрема, наша країна зберігає конкурентні переваги за рівнем підготовки і кваліфікації робочої сили. Держава стимулюватиме підготовку молодих фахівців з професій, що затребувані економікою. Особлива увага приділяється підготовці фахівців технічних напрямів. Країна потребує розвитку й модернізації. Оскільки іншим шляхом у сучасному світі досягти стійкого економічного зростання практично нереально. Від успішної реалізації реформ, в кінцевому рахунку, залежатиме місце України в світовому розподілі праці, рівень достатку та соціальної захищеності усіх громадян. Тому виконання Програми економічних реформ Президента є стратегічним завданням порядку денного для всієї країни. Ще одним актуальним питанням порядку денного країни є проведення вже в наступному році фінальної частини чемпіонату Європи з футболу. Рік тому питання стояло практично так, що Україна не здатна гідно прийняти й провести ЄВРО-2012. Який стан справ сьогодні? Відставання від графіку справді мало місце і виникло унаслідок бездіяльності наших попередників. Станом на березень минулого 2010 року воно стосувалося таких об’єктів як: НСК «Олімпійський» – 4,5 місяці; Львівський стадіон – 6 місяців; Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (Термінал “Д”) – 6 місяців; Міжнародний аеропорт “Донецьк” – 4 місяці; Міжнародний аеропорт “Львів” – 4 місяці; Міжнародний аеропорт “Харків” – 2 місяці. Однак, хочу Вас заспокоїти. Завдяки вжитим заходам нам вдалося повністю ліквідувати таке відставання і повернути загальний процес підготовки об’єктів до ЄВРО-2012 в кероване русло. Обсяги будівельно-монтажних робіт на об’єктах Євро-2012 минулого року зросли втричі! Сьогодні жодних сумнівів, що Україна гідно прийме Євро-2012, немає. За півроку будівництва, реконструкції і ремонту відкрито близько 1000 км доріг. Це в 10 разів більше, ніж за весь 2009 рік. Побудовано 7 транспортних розв'язок, 48 шляхопроводів і мостів. Стадіони і аеропорти – в завершальній фазі будівництва. Варто відзначити, що Європейський Союз розділяє наше стратегічне бачення розвитку транспортної інфраструктури. Саме тому ЄС надасть Україні 1,2 млрд. гривень на реалізацію програм секторальної бюджетної підтримки, з яких 689 млн. гривень призначені для реалізації транспортної стратегії України. Така взаємодія відбувається завдяки тому, що керівництво України вже довело свою здатність йти на кроки, які потрібні для розвитку країни. Які повертають Україні репутацію надійного і передбачуваного партнера. Судячи з усього, Ви дивитесь у майбутнє з оптимізмом… Мій оптимізм є наслідком впевненості у власних силах. І в тому, що Україна нарешті йде у майбутнє правильним шляхом. У нас є план дій на перспективу і команда, яка може його реалізувати. Ми готові до роботи і розраховуємо на розуміння наших дій у суспільстві. Україна, нашими спільними зусиллями, відбудеться як заможна і шанована у світі держава. Я в цьому абсолютно переконаний. Дякуємо Вам за змістовну та цікаву розмову. Бажаємо успіхів у подальшій роботі на благо народу України. І сподіваємося на подальше спілкування. Дякую, я завжди готовий відповісти на Ваші питання. Бесіду вів Петро Тимченко http://zamkova.info/intervyu/9926-nozemn-nvesticyi-potrebuyut-zmenshennya-derzhavnogo-tisku-mer-vnnic.html Коштів, які Державним бюджетом-2011 виділяються на місцеве самоврядування – недостатньо. Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Mon, 31 Jan 2011 10:38:19 +0200 http://zamkova.info/intervyu/9926-nozemn-nvesticyi-potrebuyut-zmenshennya-derzhavnogo-tisku-mer-vnnic.html Коштів, які Державним бюджетом-2011 виділяються на місцеве самоврядування – недостатньо. Але попри це, до затримки із виплатами заробітних плат та пенсій, а також скорочення працівників дійти не має. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода заявив мер Вінниці Володимир Гройсман. За його словами, залучення іноземних інвестицій у міську промисловість сьогодні дозволяє створювати нові робочі місця. Однак, це можна було б робити ефективніше за умови зменшення державного тиску на підприємництво. – Багато мерів скаржаться, що коштів, які передбачені Держбюджетом-2011 на місцеве самоврядування катастрофічно не вистачає. Якою наразі є фінансова ситуація у Вінниці? – Фінансова ситуація у містах, у принципі, однакова. Єдине, що малі міста мають менший ресурс. Великі – більший. Насправді у Бюджетному кодексі є низка новацій, які є позитивними. Водночас, по першому кошику бюджету є дійсно певні проблеми, але, думаю, вони вирішуватимуться впродовж року. Сподіваюся, що у 2011 році будуть напрацьовані необхідні зміни, які б дозволили містам, селам, селищам брати участь у загальнонаціональних податках. Тобто, щоб частина національних податків зараховувалася до місцевих бюджетів, розвитку, це б дало нам можливість виконувати завдання, які є актуальними для кожного міста. – Але все ж, наскільки нинішня фінансова ситуація є складною? Чи є загроза затримки із зарплат, пенсій, або ж скорочення працівників, про що говорять деякі Ваші колеги? – Ні, ми цього не прогнозуємо. – З 1 січня поточного року тарифи на теплову енергію підвищилися на 35%, на 30% зросла ціна електроенергії. З 1 квітня очікується 50% збільшення ціни на газ для населення. Крім того, НКРЕ ухвалила рішення про збільшення з 1 лютого на 15% вартості водопостачання. Ви є віце-президентом Асоціації міст України із питань ЖКГ. Наскільки, на Вашу думку, таке підвищення є обґрунтованим? – Коли змінюється ціна складових тарифів, то, безумовно, йде мова про те, щоб тарифи підвищувалися. Візьмемо теплозабезпечення. З чого складається тариф? Це ціна газу, ціна електроенергії, мінімальна заробітна плата, податки, які теж враховані… Якщо ці складові змінюються, то будуть змінюватися і тарифи. Наскільки вони є економічно обґрунтованими? Знаєте, по різному. На сьогоднішній день тарифи на тепло нижчі, ніж закладено ціну газу, оскільки ціна газу підвищилася, а тарифи поки що не відкориговані. Хоча, я розумію, що це є надзвичайно болюча тема. Дуже хотілося б, щоб тарифи кореспондувалися із заробітною платою, пенсією, щоб тарифи враховувалися у призначенні субсидій. Тобто, з одного боку нам потрібно забезпечити соціальний захист, а з іншого боку, знайти оптимальну формулу впровадження тарифів, яка б дозволила комунальним підприємствам не банкрутіти, а належним чином виконувати функції, які на них покладені. – Наразі велика частина промисловості у Вінниці зупинилася. Які плани щодо її відновлення? – Ці заводи, як і по всій Україні зупинилися на початку чи всередині 90-х років. Агрегатний завод сьогодні працює, на хімічному підприємстві, яке раніше було таким, пострадянським, сьогодні створено одне із найсучасніших підприємств, з іноземними інвестиціями. Також сьогодні модернізується низка підприємств, зокрема, Вінницька кондитерська фабрика, завод «Кристал». Ми зацікавлені у тому, щоб створювалися у місці нові робочі місця, які б давали людям заробітну плату. До речі, за результатами 2010 року, ми маємо середню зарплатну по місту 2000 тисячі гривень. Я б не сказав, що це достатній рівень. Але, разом з тим, ми маємо у цьому напрямку позитивну тенденцію. Ми працюємо з інвестиціями. Єдине, у чому є сьогодні питання, що ми зможемо ефективніше залучати інвестиції в економіку міст, селищ, районів, областей, коли законодавство дозволить нам зменшити тиск на підприємництво, що дасть можливість новому економічному поштовху, і, безумовно, збільшенню інвестицій, робочих місць та заробітної плати. – На останні вибори Ви йшли від партії «Совість України». Своє рішення Ви мотивували її «нейтральністю». Чи маєте політичні плани на майбутнє? – Участь у виборах від нейтральної партії зумовлена тим, що міський голова не повинен займатися політикою у широкому сенсі цього слова, а має займатися суто господарськими питаннями. Оскільки законодавство передбачило, що кожен міським голова має бути висунутий від політичної партії, мені потрібно було ухвалювати рішення. Я не вважаю себе політичною фігурою. Сьогодні ні я, ні моя команда не є членами партії «Совість України». Тому, таких планів немає. – Але ж на наступних виборах знову доведеться від когось балотуватися? – Життя покаже. Думаю, що потрібно ефективно відпрацювати цю каденцію. А щодо наступних виборів… Буде ухвалено виборчий кодекс, у якому буде визначено, якою буде система, тож, буде видно. Я, до речі, думаю, що на місцевих виборах має бути впроваджена повністю мажоритарна система. А щодо міських голів, то подивимося яке буде ухвалено рішення на рівні держави. – А як у Вас складаються відносини із обласною владою? – У нас доволі конструктивні стосунки із обласним керівником Миколою Джигою та головою обласної ради Сергієм Татусяком. У нас є повна взаємодія, і, головне, що є спільне прагнення того, що потрібно працювати, і працювати якісно, бо життя вимагає від нас консолідації і чітких дій. http://zamkova.info/intervyu/9733-llya-grigorovich-ya-duzhe-vdyachna-yuschenku-za-pravdu-pro-golodomor.html Роман Скрипін: Сьогодні дійовою особою програми є народний депутат України Лілія Григорович.
Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Sun, 09 Jan 2011 21:48:09 +0200 http://zamkova.info/intervyu/9733-llya-grigorovich-ya-duzhe-vdyachna-yuschenku-za-pravdu-pro-golodomor.html Роман Скрипін: Сьогодні дійовою особою програми є народний депутат України Лілія Григорович. Лілія Григорович: Христос народився! – Славімо його... Будемо говорити про те, що передувало святам новорічним і різдвяним, що трапилось до Нового року в Україні. Але на початку послухаємо Вашу біографію. Лілія Григорович: біографічна довідка Лілія Григорович народилася 12 вересня 1957 року в Івано-Франківську в родині священика. Закінчила Івано-Франківський медичний інститут, а також Українську Академію державного управління при Президентові України. Після закінчення школи працювала санітаркою в обласній лікарні. А після здобуття вищої освіти – лікарем-алергологом Івано-Франківської обласної дитячої консультативної поліклініки. Потім була позаштатним обласним алергологом та обласним дитячим імунологом. У 1994 році була обрана народним депутатом України II скликання. У парламенті увійшла до фракції Народного Руху України. За рік стала координатором депутатського об'єднання «За єдину помісну православну церкву в Україні». Майже рік була заступником міністра України у справах сім'ї, молоді та спорту. Лілія Григорович була переобрана до парламенту III скликання від Народного Руху України, була заступником голови Комітету ВР з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства. Народним депутатом України IV скликання Лілія Григорович стала від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Очолювала підкомітет із питань законодавчого забезпечення державної політики охорони громадського здоров'я Комітету ВР з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства. Народним депутатом України V скликання знову ж таки була переобрана від пропрезидентського блоку «Наша Україна». З листопада 2007 року – народний депутат України VI скликання від блоку «Наша Україна – Народна самооборона». Нині є секретарем Комітету ВР з питань охорони здоров'я. Лілія Григорович була заступником голови Комітету у справах жінок, материнства і дитинства при Президентові України Леонідові Кучмі, була представником України у виконавчій раді Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Є засновником і головою крайового Братства Апостола Андрія Первозванного, а також є головою Союзу українок. Лілія Григорович – заслужений працівник охорони здоров'я України. Нагороджена орденом «За заслуги» III ступеня, а також Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Пише вірші, володіє англійською та польською мовами. Є автором праці «Стратегія і тактика створення єдиної помісної православної церкви в Україні». Роман Скрипін: Пані Григорович, якщо хтось діє чи в політиці, чи просто в житті, то він керується якимись моральними настановами. Оскільки ми говоримо у Різдвяні дні, то виникає питання, до якої Ви церкви ходите, якщо ходите? Лілія Григорович: Звичайно, ходжу. Я не тільки дочка, я й невістка священика. У мене багато чого пов’язане з вірою, з церквою. Депутатом у 1994 році я стала значною мірою тому, що займалась замиренням людей в Галичині. І ті, і ті були українські патріоти, але одні хотіли греко-католицької церкви, а інші – автокефалії. Я отримала тоді підтримку у доброму слові в покійного Патріарха Володимира Романюка. У мене багато чого пов’язане з нашою вірою, з духовністю. Я переконана, що держава – це тіло, а церква – це душа. Ми є найбільшою православною державою світу, саме не Російська православна церква, а Україна є найбільшою православною державою світу у межах наших трьох православних гілок. З огляду на те, що в усіх державах, які є православними за віровизнанням, є свої помісні церкви, очевидно, згодом, з часом за Божими та людськими законами, ми прийдемо до цього. Бо Київ – це наш православний Єрусалим для всієї центрально-східної Європи. У мене є наукові праці цьому присвячені. Так вийшло, що мій життєвий шлях – політика і духовність завжди були близько. Тому говоримо морально. – От бачте. Я не просто так питання поставив. Ви до якої церкви ходите? – Я є прихожанка Української православної церкви Київського патріархату. – Тобто, моральні настанови, християнські, православні, чи неправославні, якщо буде дискусія двох цивілізованих людей, які принаймні знають 10 заповідей, що можна робити, а що не можна робити, то вони про них обов’язково в цій дискусії згадають. – Якщо це християни, то немає значення, чи це греко-католики, чи римо-католики. – Я ж казав, що християни завжди зійдуться на 10 заповідях. Якщо їх вони знають. А якщо не знають, то в Інтернеті їх можна знайти і дотримуватись цих заповідей. І тут виникає питання: чи приналежність до церкви може вас скерувати до абсолютно різних дій? Якщо Ви відвідуєте церкву Київського патріархату, а наш Президент України Віктор Янукович ходить до УПЦ МП, чи може церква скерувати до абсолютно протилежних дій двох людей, які є християнами і відвідують церкву. – Річ у тім, що мої світоглядні позиції, та віра, яка в мене в душі, сформувалась з дитинства, формувалась моїм батьком, моїм оточенням. Тому я не можу сказати, що сьогодні, прийшовши до церкви буквально, я можу перейнятись тією чи іншою проповіддю, яку я почую, чи настановою. Тому що в моїй душі вже є ті принципи, які я відчуваю. Кожна людина є творіння Боже. І дуже важливо – прислухатись, що є в тобі, що тобі каже Бог, що каже Бог твоєму серцю. А проповідники можуть бути різні. Можуть бути такі, як покійний Патріарх Володимир Романюк, чи Любомир Гузар, але може бути як піп Гапон. Тому я більше покладаюсь на те, що каже мені в душі Бог. – Зараз є преференції, які держава надає одній церкві. Ви знаєте про це. – Безумовно. – Це церква московського патріархату. Тобто, наші чиновники (так повелося ще за радянського часу) ходять до церкви на великі свята. – Або не ходять. – Вони демонстративно ходять. – Вони ходять з такою запопадливістю тепер, як не ходили раніше. Це одне й те ж саме. – Вони йдуть до церкви московського патріархату. Це погано чи добре? – Формально це виглядає нормально. Але по суті… Кажуть, не суди і не будеш судимий. В тому органі, де я працюю, в так званому українському парламенті, коли я дивлюсь на запопадливе православіє антиукраїнських комуністів, я їм не вірю. Бо в мене перед очима картини, коли падають бані, ламаються церкви, топчуться ікони і так далі. Тому, коли я бачу таку запопадливість… От пішов шеф, і ми слідом за ним. Сьогодні шеф пішов в ту церкву, і ми за ним. Завтра шеф не піде до жодної церкви, і ми не будемо ходити. Я це бачу просто як погану моду. Тому що на вірування моди не має бути, це має бути внутрішня потреба. Я особисто маю навіть вчену ступінь. Я є кандидат філософії, і моя наукова робота у сфері гуманітарної і національної безпеки. Називається вона «Помісна православна церква як чинник становлення та розвитку української нації». Тому помісна УПЦ є чинником становлення і розвитку української нації. Всім іншим церквам в Україні – честь і повага. Але якщо Ватикан – це структура міжнародна, то московська патріархія – це та структура, яка вважає всі землі, всі території інших держав, інших народів своєю канонічною територією. Наша незалежність буде неповною, якщо ми тіло зібрали докупи, а душу віддали колись комусь в оренду. Тому, шануючи право людини на віросповідання кожного, я вважаю, що преференції або така позірна, пільгова увага до тієї чи іншої церкви, особливо церкви, яка має юрисдикцію в іншій країні, яка до певної міри має амбіції на душі, території на цій землі, є не на користь національним інтересам. Зрештою, риторичне питання, чи це є добрий християнський промисел. – Може, я за Вас скажу, може, Ви боїтеся сказати, але треба ж речі називати своїми іменами, Ви знаєте про роль РПЦ у структурі держави Росія або в структурі держави Радянський Союз. Ви знаєте, що це був фактично підрозділ спецслужб, тобто КДБ було свого часу. – Я знаю. Коли приїжджає Патріарх Кирило. З кожним своїм приїздом дедалі більше поширює вплив в Україні, навертаючи серця і душі людей десь до іншого центру. – Кого він навернув? – Я статистики не веду. Але з його боку, його відкриті промови, його проповіді, його коментарі несуть в собі антиукраїнський характер. – Я знаю точно, що він навернув до себе сучасний український істеблішмент. – Його не треба було навертати. Цей істеблішмент завжди був проросійський. Інша річ, що при нинішньому Президентові з його симпатіями саме до цієї церкви, звичайно, Патріарху Кирилу стало значно легше займатись тим, чим він завжди займався... – Чи можна 10 заповідей тлумачити по-різному різним християнським церквам? Якщо ця влада є віруючою, глибоко віруючою, чому в неї такі дії, що викликають спротив в інших християн, які живуть у цій державі? – 10 заповідей не мають права бути потрактованими так, як комусь хочеться. Наприклад, «не свідчи фальшиво». Мені видається, що твердити, що українські землі, українська церква є канонічною територією московської патріархії – це фальшиве свідчення. Твердити, що в Україні не було Голодомору, який є геноцидом, а що це просто собі така трагедія, це фальшиве свідчення. І кожен раз, коли людина звичайна чи посадова робить таке фальшиве свідчення публічно, вона відрізає свій шлях до царства вічного. І кожна віруюча людина повинна про це пам’ятати. – На релігійну тематику навряд чи будемо говорити, щоб не ходити довкола всього, що відбувається. Пані Ліліє, якщо говорити про християнські вчинки, то ми маємо в Україні на сьогоднішній момент доволі цікаву ситуацію. У нас є люди, які мають кримінальні справи, порушені Генеральною прокуратурою, правоохоронними органами, СБУ. Їх викликають на допит, вони туди ходять. Чи треба перераховувати цих людей? – Всі відомі. – Вони належать до політичної сили БЮТ чи її сателітів. Дехто вже сидить за гратами, дехто у слідчих ізоляторах, закордоном навіть. Ми маємо останній випадок – це затримання Юрія Луценка, який також є сателітом БЮТ. Як це назвати з християнської точки зору? Дехто це називає політичними репресіями. – Мені якраз з чисто людської, громадянської точки зору, це дуже не подобається. Тому що, до певної міри, ми на тлі великого розчарування і змілення високих інтересів, особистостей, ми знову починаємо творити мучеників і героїв. До речі, з тих самих, які десь мали піднесення, мали падіння. Цілком зрозуміло, що переважна більшість суспільства всі ці переслідування, всі ці арешти буде трактувати як політичні переслідування. Це однозначно. Бо це команда, яка відійшла. Я не особливо предметно читала, що там останнє було у звинуваченні, але коли за водія, якому щось там дали, терзають в той час, коли у нас такі дивні речі робляться... Україна по корупції – на першому місці в Європі. Здається, питання не у водієві, а питання в тоннах, кубометрах, які проходять повз митниці, повз державний бюджет, у тих офшорах, коштах, які гуляють із Кіпру і на Кіпр. Ось де треба прикласти руку і навести прядки, щоб поповнити бюджет. Я здивована діями нинішньої влади, бо вона, мені видається, веде себе дуже неграмотно, дуже неоковирно. Вона зараз творить політичних мучеників і в’язнів, не даючи їм абсолютно серйозних звинувачень, які були б сприйняті суспільством як такі, коли розкрилась афера віку. Водій – це той аргумент, який особливо нікого не сколихне. Хоча я не є палким прихильником лінії поведінки екс-міністра Луценка, але сьогодні влада чинить неграмотно. А оскільки ми говоримо про християнські речі, то, мабуть, і не по-християнськи. Особливо в період різдвяних свят це затримання виглядає ще й не по-християнськи показовим. – Серед заповідей є «не вкради»… – Я погоджуюсь. – Але якщо поставити політиків в один ряд, то хто з них дотримується цих заповідей у цій державі. Якщо Ви говорите тотальна корупція, то це значить, що крадуть, при чому незалежно від кольору помаранчевого, біло-блакитного чи ще якогось. – Я можу назвати політиків, які не крадуть. Не треба, щоб у ці різдвяні свята люди думали, що у нас 450 падлюк у парламенті. От, наприклад, Микола Кульчинський, політв’язень, який своїм коштом випускає газети, який тягнеться з останньої копійки, щоб провести Мазепа-фест, який з останніх сил робить все, що пам’ятник Мазепі у Полтаві став реальністю, який доклав так багато сил, щоб УПЦ КП св. Миколая запрацювала. Ось такі в нас є люди в парламенті. Не треба казати, що всі крадуть у помаранчевій силі. – У випадку з паном Кульчинським та Мазепою нам заважає ось це православне християнство московського патріархату. Тому що анафему з Мазепи не зняли, яку наклала на нього РПЦ. – Я не знаю, до чого ви мене підводите, але з вами зараз у студії персона нон-грата через мої наукові роботи, через мою позицію по депутатському об’єднанню «За помісну православну церкву». І мені московське православ’я ніколи не заважало, не заважає і заважати не буде. Я переконана, що в Україні має бути наша українська канонічна православна церква, і вона постане. І нема таких сил, які б нам у цьому перешкодили. А за Мазепу розписуватись не будемо. – Бо це елемент впливу. – Мазепа визнаний українським народом, це наш герой, про нього складають пісні. – Я вам більше скажу: він є на 10-гривневій купюрі, його іменем називають вулиці, площі. Зрештою, в Києві є вулиця Мазепи, яка переходить на вулицю Лаврську. Але її частину перейменували на прохання Кирила. Йому було неприємно, що Лавра там стоїть. Ви знаєте, таке ставлення до Мазепи – це політичний момент з руках РПЦ. Ми згадували про використання цієї церкви як інструмент впливу. – Це загальновідомо. Нинішня влада є прихильником УПЦ МП, яка є інструментом в руках російської держави. – Віруючі УПЦ МП мали б гидувати 10-гривневими купюрами і не ходити до Лаври по вулиці Мазепи. Це ж анафема. – Я вам скажу більше. Виходжу з Верховної Ради. Бачу, що ходять люди кругами, моляться з хрестом. Бачу, що це московська патріархія. Питаю, а за що молитесь? Кажуть: «Хотім, чтоби нашего царя Ніколая канонізіровалі». Відповідаю, що співчуваю тому бідному царю з його бідним народом, але ж то цар сусідньої держави. Чую у відповідь: «Да что ж ви, дєточка!». Як багато намішано в головах нації, в якої яскраво виражено феномен бездержавної нації. Тому що в Європі ми чи не передостанні з кінця, які так довго не мали своєї держави, які ще не мають своєї церкви. Тому нам ще багато працювати. Давайте бути оптимістами. – Добре. Давайте про політиків, які не порушують 10 заповідей, які є кришталево чистими. – Я вже про нього говорила, Кульчинський. – Один? – Ну можу назвати десяток. Ярослав Кендзьор є для мене взагалі еталон українського політика, це депутат шести скликань. – А чому Ви не згадуєте Президента Ющенка в цьому контексті? Ви ж його досі палка прихильниця. – А вам би хотілося крутеньку передачу зі мною зробити? – А Ющенко – не політик, чи що? – Так я почала говорити про тих колег, які зараз поруч зі мною. Але вам це нецікаво, вам хочеться чути про Ющенка. Російський класик казав: велике бачиться на відстані. Обличчям до обличчя обличчя не побачите. Нам треба, щоб ще трохи минуло часу, і тоді не ви мене будете питати в цій студії, а дуже багато людей будуть говорити про те, яка роль і місія Президента Ющенка. Сьогодні ми ще занадто близько до того, що було за п’ятиріччя Президента Віктора Ющенка. – Може, так близько обличчям до обличчя і чинна влада, яка не порушує кримінальних справ проти оточення Ющенка та його соратників. Чи там всі Богом помазані? – Мені на це питання важко відповідати. Мені здається, що блок Ющенка займався тільки гуманітарною сферою. А всі економічні моменти були в руках діючої влади. – Не зовсім так. – Якщо б ви хотіли, щоб я сказала щось про Віктора Ющенка, я можу сказати тільки одне: це український президент. Що б хто не казав, я дуже вдячна йому за правду про Голодомор, я дуже вдячна йому за ті кроки, які він робив для того, щоб українська православна церква отримала свій статус. Хоч ми й не довершили ці кроки, але він робив їх. – Це прекрасні кроки. І, може, багато хто може сказати йому дякую і може згадати його президентство з ностальгією. Але якщо говорити про добрі вчинки чи недобрі, то тут простежується взаємозалежність. Зокрема, за президентства Ющенка на цей ринок завели РосУкрЕнерго. І ще велике питання, хто сприяв тому, щоб ця компанія зайшла на український ринок і торгувала газом. Ющенку належать слова: що ви думаєте про цей вонючий газ. А зараз те, що має БЮТ, це інкриміновані справи проти неї зокрема. Це власне і є непорозуміння з компанією РосУкрЕнерго. – А ви фахівець у газових питаннях? – Тут не газові питання ж. – Чи РосУкрЕнерго, чи УкрЕнергоРос, чи ЕнергоРосУкр, чи як би воно не називалось, мені абсолютно все одно. Цю компанію демонізували. Коли була ЄЕСУ – це чудово. Газова компанія Республіка – бравісімо. А от РосУкрЕнерго – це дуже погана компанія. Мені як платнику податків все одно, чия це компанія. Мені було б цікаво, щоб в Україні був газ за тими цінами, які могло б витягнути суспільство і промисловість. А як воно називається, мені було б все одно. – Ви самі сказали про компанії ЄЕСУ та Республіка. Я ж не кажу, що дії компанії ЄЕСУ були виправдані на той час. От Юлія Тимошенко, коли їй ставити питання про ЄЕСУ, вона починає дуже нервувати. І, зрештою, останній мій діалог з нею про ЄЕСУ призвів до того, що я її більше поряд не бачив, як от Вас у студії. Все. Наше спілкування після того припинилось. – Я педіатр. Я дуже далека від газового ринку. І ми з вами говоримо як педіатр і журналіст. То я вам кажу, що мені все одно. Наприклад, взяти компанію БББ. Якщо сто разів на день скажуть, яка погана ця компанія, всі повірять і скажуть, яка вона погана. А мені все одно, як називається компанія, що постачає газ. Мені головне, щоб це були вигідні умови для суспільства і для економіки. – Пані Ліліє, я Вас запитав про інші речі. – Ви знаєте, як я оцінюю тих чи інших політиків? Я дуже співчуваю Юлії Володимирівні, бо все в житті відбувається за правилом бумеранга. Колись вона казала, що лежачих не б’ють. Я сьогодні по лежачих просто серцем плачу. Бо знаю, хто найбільше може сьогодні жалкувати за цими 5 роками можливостей. Я жінка. Я знаю, що жінка три кути в хаті тримає. Я знаю, що якщо вона захоче, вона все витягне. Де треба, вона покориться, де треба, вона промовчить, де треба, вона візьме все в руки і мовчки зробить. Я це знаю. Але які були чудові 5 років. Можна було кожен день їхати на засідання уряду, їздити Україною, світом, підписувати угоди, хіхікати з чужими прем’єрами, ввечері давати гарні прес-конференції. Це були золоті часи. Я думаю, що найбільше за часом Президента Ющенка сьогодні жалкує екс-прем’єр Тимошенко. – Все ж таки, чому не порушують кримінальні справи проти оточення Ющенка? Може, він має імунітет? Чи є для цього якісь підстави? – Очевидно, це треба питати не в мене, не депутата, не секретаря комісії, екс-педіатра Григорович стосовно таких речей. Я жодного відношення до влади, уряду та посадовців не мала. Мені здається, що не порушують тому, що нема що порушувати. До речі, порушили. От проти Бондаря. Здається, сама Партія регіонів прилаштувала його на заступника голови митниці. – Але Ви прекрасно знаєте політичну біографію Бондаря, його останні політичні симпатії, за що його зняв Віктор Ющенко з посади губернатора. За відверту підтримку Тимошенко. – Є люди, які занадто часто міняють свою орієнтацію, я можу назвати ряд таких політиків. Це люди прибилися спочатку Кучми, від Кучми прибилися до Ющенка, від Ющенка до Тимошенко, далі прибилися до регіонів. Ну що робити? Нещасні люди. Це наша реальність. – А в чому їхнє нещастя? – А в тому, що вони служать своїм заводам-пароходам, а зовсім не українським інтересам. – Вам не страшно стає жити в цій державі? Тому що все виходить за принципом «справу можна завести, була б людина». –Звичайно. – От Ви станете незручна. Хоч ви й народний депутат, Вам щось інкримінуватимуть, є більшість у парламенті голосів, які позбавлять Вас недоторканності. Скажімо, якщо говорити про Вас конкретно. І мандат вже не допоможе. – Це дуже неприємно. Я ці часи вже переживала. Віктор Андрійович деколи каже, що він політику не любить. А я народилась в політичній сім’ї, і ту політику, яку пам’ятаю з дитинства, я дуже люблю. Я народилась у сім’ї політично репресованого батька. Я дуже добре пам’ятаю, як приїжджали люди, які були з батьком у Мордовії, як вони йшли до лісу, як вони гуляли і дивились, коли хотіли порозмовляти, чи довкола хтось не ходить. І для мене політика – це була Україна. Я пам’ятаю ті важкі часи. Я народилась із геном політичного страждання, який був мені переданий. Я цих часів не боюся. Витримав мій батько, витримаю і я. – Продовжимо розмову темою вашого профілю. Ви ж лікар. Можемо поговорити про реформу медицини в цій країні. Ви працювали за фахом. Чи у Вас не виникало бажання не працювати більше народним депутатом, а повернутись в систему медичного забезпечення громадян. Бути не в Раді, а в лікарні. – Найважливіша тема, яку я чула від народження, називалась Україна. Коли постало питання фаху, тато мені сказав на вчителя не йти, бо там доведеться говорити неправду, що нема такої держави Україна, що нема Бога. Інженер мене не приваблював, я не дуже математична людина. Тато порадив йти на лікаря, бо лікарі після священиків – це другі, які допомагають людям. Я обрала цей фах. У далекому 90-му, коли почалось пробудження України, я відчувала таке щастя, яке можна було пережити в ту конституційну ніч, коли ми ухвалили Конституцію. А кожна жінка знає, яке це щастя, коли ти притискаєш новонароджене дитя, яке тобі щойно принесли. Тому я не знаю, яка в мене була головна професія. Може, моя головна професія – бути українським політиком. Але тоді не було України і не було політикуму. Мене часто журналісти питають, чи ви не хотіли б повернутись у систему охорони здоров’я. Я була чудовим лікарем, я закінчила з червоним дипломом медичний інститут, я 9 років пропрацювала лікарем. І за ці роки у мене не померла жодна дитина. Я дякую Богу. Але я вже 15 років у парламенті. За ці роки я багато освоїла. Закінчила Академію державного управління, працювала заступником міністра. Моя кандидатська – філософія та національно-гуманітарна безпека. З огляду на це, я безумовно отримала інший фах. Чи я могла б сьогодні повернутись працювати педіатром? Мені перші три роки, коли я прийшла у парламент, снилось, як я біжу на чергування, як я в кишені шукаю записник, бо дитина – це не доросла людина, там мікродози прописані, щоб зробити капельницю новонародженій дитині, це вища математика. Все треба порахувати до мікрона. І мені все снилося, що того записника немає, і я не можу скласти капельницю. Це були сни перших трьох років. Потім ці сни мене покинули, тому що я предметно почала займатись… Я є співавтором закону про охорону дитинства. Хороший закон, один з небагатьох законів, який діє в Україні, принаймні в окремих його частинах. Чи я б могла б сьогодні повернутись до маленьких недоношених дітей? – Думаю, могли б. Колишніх лікарів не буває. Знайшли б записник і все було б добре. – Може й могла б. Але мені здається, що мені буде дуже боліти серце за кожним випадком. І я не знаю, чи зможу це перепустити знову. Діти – це особлива річ. Я для себе вирішила, що це дуже важка робота. І в мене перша була важка робота, і друга важка робота. Я питала себе, чи я б повернулась до рядового педіатра. Боюся, що ні. Не тому, що я вже вважаю, що переросла цей рівень чи така погана Григорович і не хоче бути педіатром. Мені просто видається, що я буду все це дуже пропускати через серце і мені буде боляче. Коли після таких висот я прийду на низ, а в мене буде чогось не вистачати. – Ганна Герман казала, що вона готова судна виносити. – От санітаркою бути, взяти швабру і мити коридори я б пішла. Але взяти сьогодні відповідальність за життя дитини, мені б, може, не вистачило душевних сил. Я відверто кажу... – Я бачу. І за це вдячний, що Ви відверті і щирі. А що Вам зараз сниться? – Я не належу до тих людей, які ставляться так до віщих снів, які сновидіннями живуть. Практично нічого такого. – Що Вас сьогодні турбує? – Давайте без сновидінь. Я краще скажу, про що я молюся. Господи, дай мені у цей дуже непростий час такого падіння, яке прийшло після піднесення. Такого зміління, яке прийшло після висоти, таких страшних випробувань, щоб залишитись сама собою. Дай мені цей привілей залишитись сама собою, не зійти з того напрямку, з тих світоглядних позицій, які я маю, як це зміг мій батько. А в нього були значно важчі обставини, у нього були заслання. Дай мені цей привілей, цю розкіш: залишившись сама собою, вступити на Твій поріг, коли буде Твоя воля. – Тобто не спокуситися. – Ви мене питали, скільки моїх колег. Багато є колег. Як не парадоксально, але їх багато в тому оточенні, яке лишилось. Це Іван Стойко. – А з протилежного табору можете назвати? – Я не займалась дослідженням протилежного табору. Там є кілька людей, яких я поважаю. – Ми ж бачили, як по-християнськи гамселили своїх колег… – Люди добрі, те, що ми бачили, це просто криміналітет. – Ви б до Цюрка підійшли і запитали. – Ви в мене за Цюрка не питайте. Я там поважаю, наприклад, є там хороший депутат пан Комар, це просто виробничник з Полтавщини. Я б сказала, що він є порядна людина. Мені важко за цих людей говорити, бо я з ними не прожила життя, не спілкувалась, не ходила щодня на наради, на фракції, не працювала під час Помаранчевої революції. Я дійсно не знаю добре цього середовища. – Ви дипломатично відповідаєте. Ви – жінка. От згаданий пан Цюрко, чи не підніметься у нього рука, якби Ви підійшли й запитали, друже, а що в тебе в голові і в серці? Цікавою була б відповідь. – А вони будуть бити всіх. Нема для них ні жінки, ні людини, якщо їм скажуть. Питається, чому в них така дисципліна? Тому що все побудовано на страху. Але я переконана, що любов переможе страх. – Очевидно, у пана Жванії не велика любов, яка його спонукала. – До чого? До сального золота своїх величезних замків? – Знаєте, скільки у нього ікон в кабінеті? – Йому це не допоможе. Для нього ікони, коли дарують, – те ж саме, що тютюнові трубки іншого колекціонера. – У мене в руках – шляхи реалізації реформи системи охорони здоров’я в Україні. Це розроблений документ або урядом, або адміністрацією Президента. Тут є серйозні речі, йдеться про реформування цілої системи медицини. Ви з цією концепцією ознайомлені? – Я на цій нараді не була. Ця реформа готувалась в адміністрації Президента економістом. Я віддаю належне її фаховому рівню – пані Акімовій. Я, як і ви, мала можливість ознайомитись з нею або з Інтернету, або з брошурки. Можу сказати, що це не така страшна реформа, як пенсійна чи податкова. Тому що медична реформа не те, що назріла, а перезріла. Уявіть собі, що наша система господарювання називається ринковою. Ми у ній вже живемо 8-ий рік. – А система охорони здоров’я радянська. – Так, радянська, планова імені Семашко, де ми фінансуємо не хворого, а ліжко-день. Де ми робимо умови не для лікаря, а для лікувального закладу. Уявіть собі, який парадокс: у нас не вистачає лікарів. Навіть у місті Києві не вистачає педіатрів. Але за кількістю лікарів на 100 тисяч населення ми – попереду всієї Європи. По площах лікувальних установ ми – попереду Європи. А по наданню якості медичної допомоги ми є позаду, як і по зарплаті лікаря. Таким чином, виходить, що в нас в ринковій країні система охорони здоров’я імені Семашка, яка 20 років не реформувалась. Ми повинні змінити фінансові потоки, вони повинні йти за пацієнтом. Ми повинні надати статус самостійного господарського некомерційного закладу медичній установі. Щоб вони самі, знаючи кожну свою копійку, кількість операцій, які вони проводять, кількість затратного матеріалу, приблизно орієнтуючись на попередній рік, на договірній основі могли закладати кошти під те чи інше і мати право це робити. Якщо ми зараз намалюємо коло і візьмемо здоров’я людини за 100%, то 50% нашого здоров’я залежить від способу життя. П’єш – не п’єш. Палиш – не палиш. Їси холестерин чи не їси. 20% - це наша спадковість. Ще 20% – це екологія, в якій ми живемо. І тільки 10% – модель медицини, про яку ми ведемо мову. Як ви вважаєте, що дешевше: міняти медичну модель (а її треба міняти) чи міняти свій спосіб життя? – Це надто глибоко. Давайте зараз пропаганду до українців «припиніть пити». Уявляю, нас зараз слухають 8-го січня у святкові дні. Уявляєте реакцію біля приймачів? Аж пересмикнуло людей із чаркою. – Я всім кажу: смачного! Все треба вміти робити: і пити, і веселитися. – Ви підтримуєте цю реформу? – У цій реформі є багато розумних речей. І ця реформа не є такою болючою і драконівською, якою була податкова реформа. – Але ця реформа не призводить до фактично повного роздержавлення медицини. Тобто, вона буде висіти тягарем на наших шиях. Ви прекрасно це розумієте. Можна було піти радикальніше. Можна було ліквідувати державну медицину або поставити її у рівні умови з приватною. А потім на тендерних умовах ці лікарні, заклади з медобслуговування отримували б фінансування від держави. Це тут не закладено. – Конституція робить усі форми власності рівними, не треба ще ухвалювати законів. – Конституція нам гарантує безкоштовну медицину. – Це 49 стаття. Але 95 стаття Конституції каже, що в межах бюджетного фінансування. – А чому народні депутати лікуються у Феофанії, а не йдуть у лікарню за місцем проживання? Що це за привілей? Чи не варто було б почати з Феофанії і відмовитись від особливого статусу. Тому що депутат, який потрапляє у Феофанію, то він очевидно не знає, з чим приїжджає пересічна швидка і як лікують у звичайній лікарні, де матраци всі у плямах? А іноді немає простирадла. – Я лікувалась і в звичайних лікарнях, і довелось потрапити на операцію у Феофанію. Те, що на Феофанію в цьому бюджеті виділені знову величезні кошти – це недобре. Якби їх скерували на вторинну і первинну ланки медицини (мається на увазі сільська медицина, в першу чергу), звичайно ми б мали більший ефект. Моя позиція щодо Феофанії така. Ви не повірите, але у нас в країні немає жодного лікувального закладу, де була б така апаратура. Треба відкрити її для людей, щоб туди могла потрапити будь-яка людина. – Ви знаєте, що скажуть звичайній людині, якщо вона прийде в Феофанію. – Знаю. Я кілька разів намагалась туди покласти тяжко хворих людей. Вдавалось в кращі часи на два тижні безкоштовно. Далі брала свої депутатські гроші і доплачувала. Це така реальність. – А депутати нічого не платять. Їхнє здоров’я в наших руках. – У Феофанію потрапляють нещасні босяки. Такі як Гнаткевич, якого побили. Той самий Коля Кульчинський, в якого були проблеми. А наші круті, а їх більша частина, їдуть собі спокійно в Німеччину, Іспанію і так далі. Ви забуваєте, що той депутат, який користується депутатським санаторієм у Феофанії, це депутат, що живе на депутатську зарплату. А їх дуже мало. Всі інші – закордоном. http://zamkova.info/intervyu/9553-ksenofobya-ne-povinna-stati-oblichchyam-ukrayinskoyi-naconalnost.html "Инцидент, который произошел вчера, не имеет никакого отношения к моей профессиональной деятельности, и я не связываю случившееся со своей работой,"- Мустафа Найем Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Tue, 14 Dec 2010 14:58:26 +0200 http://zamkova.info/intervyu/9553-ksenofobya-ne-povinna-stati-oblichchyam-ukrayinskoyi-naconalnost.html Перед тем, как я изложу хронологию событий вчерашнего вечера, хочу во избежание всякого рода спекуляций подчеркнуть один важный момент. Я – журналист. Но прежде всего я человек. Инцидент, который произошел вчера, не имеет никакого отношения к моей профессиональной деятельности, и я не связываю случившееся со своей работой. В то же время, очевидно, что я как журналист имею право высказывать свое мнение об этом событии, тем более, что оно коснулось непосредственно меня самого. Как это было Вчера приблизительно около 21:30 мы с моей коллегой сидели в ее автомобиле на парковке "5 канала", ожидая пока прогреется двигатель. В это время на парковку заехала патрульная машина "Беркута". Из машины вышли двое сотрудников. Один из них подошел к капоту нашего автомобиля и начал светить фонариком внутрь салона. Он посветил сначала лицо моей коллеги, затем долго рассматривал мое. Откровенно говоря, уже сама эта процедура была не очень приятной. Но, видимо, кто-то прописывает такие инструкции. Внимательно рассмотрев меня, сотрудник Берута обошел машину и постучал в дверь. Теоретически я мог бы и не выходить из машины, и узнать, чем вызван интерес ко мне через опущенное окно. Но я решил выйти – ничего противоправного я не совершал, и уж тем более у меня не было никаких причин ожидать какой-либо агрессии. Молодой человек попросил предъявить документы. Надо сказать, что во время всего диалога он продолжал светить светодиодным фонариком в лицо. Я спросил, в чем причина беспокойства. Мне ответили просто: проверка документов. Я попросил сотрудника представиться и предъявить свои документы. Он – к его чести – а показал удостоверение. Молча, продолжая светить в лицо. Я начал доставать свои документы. В этот момент из машины вышла моя коллега и потребовала объяснить, на каком основании посреди ночи людей высаживают из машины. Ответ снова был удивительно простым: "Мы вас не трогаем, а его документы имеем право проверить". Очевидно, такой ответ вызвал у моей коллеги возмущение. Дальнейший разговор проходил на повышенных тонах. Сотрудник Беркута продолжал спорить с журналисткой "5 канала", одновременно пытаясь светить фонариком мои документы. Я развернул перед ним кошелек с удостоверением журналиста и снова положил его в карман. Тут необходимо уточнение. Большинство удостоверений журналистов оформлены однотипно: большая фотография и большая надпись "Пресса". Все журналисты, работающие в поле, как правило, носят удостоверение в самом легкодоступном месте – чтобы предъявлять его по любому требованию. Лично у меня это уже на уровне рефлекса. Я разворачиваю документ. Фиксирую, что его увидели, и прячу назад. Тем не менее, когда я вернул документ в карман, луч света вернулся к моему лицу и сотрудник Беркута попросил показать удостоверение еще раз. Дальше был следующий диалог: Я: Я же вам уже показывал, и вы его увидели. Беркут: Нет, вы не показали. Я: Вы же только что светили на него… Беркут: Я его не видел. Значит, покажите еще раз. В принципе продолжать разговор особого желания не было. Я молча полез в карман за документами уже второй раз. В этот момент к нам подошел второй сотрудник Беркута. Как выяснилось позже, старший в группе. Он спросил, что произошло. Ответ был прост, как и раньше: - Вот тут лицо кавказской национальности и не хочет показывать документы. Фраза дословная. Мне она показалась недопустимой и оскорбительной. Не потому что я стыжусь своей внешности, цвета кожи или происхождения. А потому что эта фраза именно в такой формулировке означает следующее: "Если ты лицо кавказской национальности, то ты по умолчанию должен быть готов и смириться с тем, что тебя могут попросить показать документы всегда и везде. И при этом ты больше обязан показывать документы, чем другие". Я признаю, что на тот момент у меня, мягко говоря, пропало всякое желание сотрудничать с Беркутом. Я вернул свои документы назад в карман. И спокойно – это могут подтвердить и моя коллега и оба сотрудника Беркута – без повышенных тонов, сказал: - После того, что вы сказали, я отказываюсь показывать вам свои документы. - Почему? - Потому что его внешность не дает вам права требовать документы, - уже также спокойно вмешалась моя коллега. - Мы сами разберемся со своими правами. Мы же вас не трогаем, хотя имеем право обыскать машину. А вы пройдете с нами в отделение, - заявил сотрудник Беркута, обращаясь ко мне. Я не сопротивлялся. Сотрудник взял меня под руку и повел к машине. Уже при посадке в патрульный автомобиль, я достал из кармана мобильный телефон. Сотрудник Беркута грубо выдернул его у меня из рук со словами: "Тут нельзя пользоваться телефоном". Мы доехали в Подольский РОВД минут за семь-десять. По пути на мой телефон стали поступать звонки: на тот момент на "Украинской правде" уже появилась новость о задержании. Отвечать на звонки мне не давали – телефон лежал под бедром сотрудника Беркута. Когда мы подъехали к зданию РОВД, задержавший меня молодой человек прямо в машине написал рапорт. Еще минут через пятнадцать к зданию РОВД подъехал народный депутат Олесь Доний. Повторюсь: я не успел сделать со своего телефона ни одного звонка. Когда меня выпустили из машины и повели внутрь здания РОВД, я все еще был уверен, что все обойдется: мне на месте принесут извинения и на этом инцидент будет исчерпан. Но тут произошло самое неприятное. У входа в райотдел сотрудник Беркута взял меня под локоть и со словами "Это твое" быстрым движением бросил что-то в карман куртки. Откровенно говоря, я немного испугался. Резко остановившись, я вывернул карман. На землю выпал телефон. Сотрудник Беркута с напором продолжал тянуть меня в отделение. Я в очередной раз попросил объяснить, почему у меня сначала отобрали телефон, а теперь его подкинули. Ответ снова был простой: "Я ничего вам объяснять не должен". В отделении я все рассказал начальнику РОВД. На вопрос, как мы можем уладить дело, я потребовал, чтобы задержавший меня патруль принес извинения и вернул телефон. Начальник увел группу в сторону и сказал, что у них есть три минуты на размышление. В ответ молодой сотрудник Беркута заявил, что он не понимает, в чем его вина и извинения приносить не собирается. Остальные – начальник отделения милиции, старший группы Беркута и водитель – извинились и признали, что была допущена ошибка. Правда, на тот момент в отделение уже успели позвонить из главка. Были ли принесенные извинения искренними или стали следствием давления начальства, я судить не могу. По крайней мере, старший группы Беркута показался мне довольно открытым и понимающим человеком. Еще минут через десять в отделение позвонил начальник Киевского МВД Алексей Крикун. Насколько я понимаю, ему доложили о задержании и рассказали версию сотрудников Беркута. Господин Крикун выслушал также и мою версию и счел нужным извиниться за действия своих подчиненных, пообещав провести служебное расследование. Мне вернули телефон, и я покинул отделение милиции. Вот и вся история. Все вышеизложенное я готов подтвердить в суде и при очной ставке с сотрудниками Беркута. И последняя ремарка. У меня никогда не было никаких проблем с милицией. Процедуру установления личности я проходил сотни раз: мои документы проверяют с 14 лет. До выдачи паспорта я два года носил с собой свидетельство о рождении и, за много лет до того как стал журналистом, привык к тому, что у милиции есть такое право – проверять мои документы. Став журналистом, я всего лишь поменял паспорт на удостоверение. Кроме того, у меня практически никогда не было проблем с сотрудниками охраны – ни личной, ни ведомственной, ни поддерживающей порядок во время массовых акций. Не потому что я особо покладистый. Просто те мелкие недопонимания, которые возникают, я привык относить к издержкам профессии. Я ее выбрал, понимаю все ее недостатки и осознаю, что жертвой подобных конфликтов, как правило, становится моя работа. Поэтому в целом, я хорошо понимаю, как работают эти ребята и за прошедшие годы, и научился вести с ними диалог. Исходя из этого опыта, я могу однозначно сказать, что молодой человек, который меня задержал, был агрессивен, превысил свои права и нарушал закон. Это что касается хронологии. Теперь, по сути. Первое. Я требую увольнения сотрудника, который не пожелал принести свои извинения. Еще вчера я опасался, что это может быть расценено как месть. Но сейчас искренне могу сказать, что у меня нет никаких остаточных эмоций по поводу произошедшего. Я жив, здоров и не хочу спекулировать на теме морального ущерба. Я бы мог подать в суд или написать заявление в милицию от своего имени, но случившееся касается не только меня. Это проблема ксенофобии в обществе в целом и в рядах правоохранительных органов в частности. Давайте не кривить душой. Инцидент, который произошел со мной – не уникален. Такое происходит ежедневно, ежечасно и во всех регионах страны. Разница только в том, что о них не пишут на "Украинской правде" и по этому поводу в одиннадцать ночи не беспокоятся начальники УВД. Тут уже я вынужден принести свои извинения перед теми, кто ежедневно оказывается в похожей ситуации. Возможно, было бы правильно не идти на уступки руководства МВД, настоять на написании рапорта и раздуть инцидент до большого скандала с привлечением СМИ, правозащитников и т.п., чтобы конкретно на данном примере продемонстрировать существующую проблему ксенофобии. Я этого не сделал и жалею. Но это не отменяет необходимости реакции власти. Если Виктор Янукович и руководители МВД проигнорируют требование об увольнении вышеуказанного сотрудника Беркута, это будет означать только одно: власть на стороне ксенофобии. Это будет первым сигналом возможных тлеющих настроений. И здесь я бы хотел напомнить нынешней власти их критику радикального национализма и фашизма за последние шесть лет. Подтвердите свою критику делом. Второе. Отдельно хотелось бы обратиться к тем политическим силам, которые называют себя национал-патриотами. Вас привыкли критиковать за проявления ксенофобских настроений. Я провел множество интервью и встреч с лидерами таких политических сил и, как правило, все они убедительно отрекаются от приверженности к крайне радикальным взглядам. И многим из них я искренне верю. Докажите это сейчас. Выскажите свою точку зрения – не по поводу меня – вообще, в целом по этой проблеме. Единодушное осуждение ксенофобии всеми политическими силами может стать залогом недопущения событий наподобие бойни на Манежной площади в Москве. Третье. Мы все прекрасно знаем, что лица с кавказской, узбекской, татарской и вообще с неславянской внешностью чаще подвергаются процедуре проверки документов, чем остальные. К этому привыкли, но это НЕ нормально. При всем уважении к тем, кто официально вчера комментировал события, меня покоробило одно странное оправдание: милиционеры не должны узнавать телеведущих. Простите, но это бред. Никто не требовал меня узнавать. Более того, я никогда не позволяю себе предъявлять журналистское удостоверение, если не нахожусь при исполнении своих обязанностей. Тем более милиции. Как показывает практика, это чаще только дразнит и создает проблемы. Но этот аргумент наводит на вопрос: а что, без удостоверения журналиста полноценным человеком быть нельзя? Или, может, существуют разные правила поведения милиции с обычными лицами кавказской национальности и журналистам/телеведущим той же внешности? В связи с этим я требую обнародовать инструкции патрульно-постовых служб, согласно которым они проводят проверку документов. Я хочу знать, кого и при каких обстоятельствах они обязаны проверять. Запрос на такой документ может подготовить Комитет Верховной рады по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений. Правильно, чтоб это было требование не одного отдельно взятого народного депутата или фракции, а всего парламента в целом. Четвертое. Как я вначале отметил, я – журналист. Я привык видеть свое имя в СМИ под статьями и в титрах. И мне крайне дискомфортно упоминание меня в самих статьях. Случившееся вчера – не моя прихоть. Я оказался в центре этой истории в силу обстоятельств, от меня мало зависящих. Поэтому я не хочу и не стану раздавать какие-либо комментарии, участвовать в каких-то конференциях и шоу как действующее лицо. Я готов освещать и быть рупором любых движений и инициатив по борьбе с подобными проявлениями. И самое последнее. До всех нас доносятся отголоски событий в Москве. Очевидно, что этот абсурд стал возможен при полном попустительстве со стороны власти. Так уже случилось, что в последнее время Украину все чаще сравнивают с Россией. Я не стану рассуждать хорошо это или плохо. Но это так. То, что случилось вчера – исключительно благодаря единодушию моих коллег из средств массовой информации – может стать еще одним поводом провести аналогии с ситуацией в России. Уверен, найдутся многие кого этот вирус воодушевит. Но этого можно избежать. И сделать это может только тот, кого называют главным руководителем внедрения российских реалий в Украине. Опять же – нет смысла разбираться хорошо это или плохо – но таким человеком называют Виктора Януковича. И именно его публичная однозначная позиция может поставить точку в этом вопросе. http://zamkova.info/intervyu/9513-lyudi-vibachayutsya-scho-golosuvali-za-yanukovicha.html Один з організаторів протестів підприємців на майдані Незалежності 29-річний Олександр Данилюк запрошує на розмову до ресторану ”Ситий самурай” у центрі Києва. Інтерв'ю zamkovagora@ukr.net Fri, 10 Dec 2010 12:28:54 +0200 http://zamkova.info/intervyu/9513-lyudi-vibachayutsya-scho-golosuvali-za-yanukovicha.html Один з організаторів протестів підприємців на майдані Незалежності 29-річний Олександр Данилюк запрошує на розмову до ресторану ”Ситий самурай” у центрі Києва. Каже, заклад належить його близькому товаришеві. Приходить із двома чоловіками спортивної статури. — Це мої родичі. Колеги, — відповідає на запитання про охоронців. — Мені дзвонили з погрозами різні люди. Не хочу про це говорити. Які висновки ви зробили із підприємницького Майдану? — Люди пробудилися. Показали, що готові працювати на перемогу. Чому Майдан вистояв лише два тижні? Які неправильні кроки зробили? — Які ще неправильні? Проти нас працювала державна машина та купа нефільтрованих провокаторів. Вони хотіли зробити ще одне щеплення проти бунту. Але їм це не вдалося. 22 листопада влада реально перелякалася (на Майдан з’їхалися близько 20 тис. підприємців. — ”ГПУ”). Ми вичавили із ситуації, скільки могли. Перемогли навіть тим, що домоглися поправок у кодекс. Коли вночі міліція почала зносити наметовий табір, що ви відчули? — Мене це здивувало. Дуже нелогічно: спочатку Янукович та Азаров прийшли до нас пити чай, а потім цих людей розганяє ”Беркут”. Про розгін ми знали ще ввечері. Дзвонили високопосадовцям і цікавилися, наскільки це реально? Нас запевнили, що до понеділка нічого не буде. І ми розслабилися. Кілька хвилин крутить у руках цигарку ”Парламент”. Один з охоронців підводиться з крісла за сусіднім столиком і підносить Данилюку запалену запальничку. Чому координатори акції розсварилися між собою? — Серед них опинилися люди, які ”зливали” Майдан владі. Із самого початку їх завданням було перетворити акцію на буфонаду. Для цього крутили під Верховною Радою пісні Вєрки Сердючки. Тоді до нас звернулася із пропозицією допомогти Оксана Продан (колишня голова Ради підприємців при уряді Юлії Тимошенко. — ”ГПУ”). Нам тоді потрібні були 30 тисяч гривень на інформаційний ролик. Вона їх дала. Потім її група стала діяти за класичною рейдерською схемою: проголосили себе координаційною радою, хоча така вже працювала. Люди Продан сказали, що політика їм нецікава, завели на мітингу охорону та поставили комендантський намет — не пускали нас на сцену. Називаю їх ”антимайданом” та ”запроданцями”. Кажуть, Продан може піти у виконавчу владу. — Є чутки, що вона працює з ”регіоналом” Дмитром Швецем. Він претендує на посаду голови Держкомпідприємництва, а її обіцяли зробити його першим заступником. Вам щось пропонували? — Були перемовини, пропозиції з різних боків. Від грошей до посад, — більше відмовляється коментувати цю тему. Місце у списку БЮТ на наступних парламентських виборах пропонували? — Прямо — ні. Ви спілкувалися з Юлією Тимошенко під час акції? — Так. Координували дії. Вона цікавилася, що ми хочемо робити. Говорили їй, що нам треба, а вона казала: ”Добре, ми це зробимо”, — каже Данилюк і знову відмовляється відповідати на уточнюючі питання. Підприємці намагалися бути аполітичними. Чим пояснити співпрацю з Тимошенко? — Усі ініціативні групи, окрім групи Продан, цікавила політика. Не було людей, яких влаштовує уряд, Верховна Рада та президент. Усі були переконані, що їх треба знімати. Дзвонить мобільний. Данилюк призначає зустріч на вечір у цьому самому ресторані. Чому влада пішла на знесення наметового містечка? — Навколо Януковича є кілька груп впливу. Одні — Льовочкін, Герман — є прихильниками формування позитивного іміджу президента й залагоджування конфлікту з підприємцями. Інша група потужніша, не буду називати їхні прізвища. Вони виступають за репресії. Не розуміють, що суспільство не має іншого способу випустити пару, як перевибори. Або ж буде перегрів і радикалізація настроїв. За чим ви судите про радикалізацію настроїв людей? — По спілкуванню з ними. Вони не просто обурені згортанням демократії. Вони розуміють, що це згортання має результат — їхнє зубожіння вже сьогодні. Розуміють, що влада рахується з ними тільки тому, що вони через вибори можуть на неї впливати. Країні потрібен прецедент по відкликанню влади. Це запорука того, що більше не буде спроб її узурпації. Таких спроб, які сталися після скасування політреформи 2004 року. Фактично президент і депутати отримували одні повноваження, а взяли собі інші. Виборці Януковича сподівалися на позитив, але розчарувалися. Вони вибачаються, що голосували за нього. Рушійна сила протестів — Південь та Схід. До 70 відсотків людей на мітингу були саме звідти. Харків — найрадикальніший. У Донецьку та Луганську збираються численні мітинги. Які вимоги ставити людям, щоб змінити якість життя та зламати систему? — Ця влада за рік встигла налякати всіх. Основна вимога до неї — піти. Вона не є ані демократичною, ані проукраїнською, ані пронародною. Це визискувачі. Вони орієнтуються на 20 родин, які представлені в їхньому списку. Передають владу своїм дітям. Ті вже готуються у місцевих радах до приходу у парламент. Українські урядовці — найбагатші в Європі. Тому у нас іде не тільки національна, але й соціальна, класова боротьба. На які сили ви розраховуєте, кажучи про зміну влади? — Суне лавина. Ми хочемо направити протест у конструктивне русло. Не ставити на майдані гільйотину, яка рубатиме голови, та палити маєтки можновладців, а провести вибори. Можливо, зараз найрозумніше все-таки задовольнитися поступками від влади? — Ні, люди не терпітимуть цього. 2004 року влада була значно сильнішою, ніж сьогодні. Тоді Майдан переміг, і ви хочете добитися чогось подібного? — Хочемо ненасильницьким методом примусити владу виконувати законні вимоги українців. Із 1 січня Податковий кодекс вступає в дію. Ви закликаєте його не виконувати? — Так. Коли є солідарний рух, влада не може нічого зробити. Нові внесення у податкове законодавство, як от додаткові перевірки, ми не хочемо визнавати. Будемо працювати за нормами, які діяли до ухвалення Податкового кодексу. Ми вже підготували звернення до Конституційного суду визнати його недійсним. Не треба кожен раз прибирати наслідки. Треба один раз прибрати причину. Реформи ніколи не подобаються більшості суспільства. — Під час кризи завжди ріжуть видатки, а в нас вирішили збільшити навантаження на середній та малий бізнес, який був єдиним джерелом робочих місць. Але підприємці можуть не виходити на майдани, а перевести свій бізнес у тінь. — Візьміть до уваги, що на вулицях знову з’явився рекет. Такого не було років 15. Тому ми можемо підняти людей навіть до 22 січня (на цю дату запланований черговий мітинг підприємців. — ”ГПУ”). Вони готові до радикальних дій. Що робитимете до 22 січня? — Хочемо довести світовій спільноті, що нам не дають змоги провести референдум із відкликання президента. Ми створюємо ініціативні групи у населених пунктах, але їх не реєструють. Хоча зареєструють їх чи ні, ми все одно готуватимемо референдум. Активісти вже працюють, їздять за свої гроші. У планах назбирати понад 10 мільйонів підписів. Дружина працює в Лондоні Олександр Данилюк отримав диплом правника у Київському економічному університеті. Створив Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності, який допомагає бізнесменам у конфліктах із владою. — Ми два дні блокували урядовий квартал, — згадує акції протестів перевізників, які були в лютому минулого року. — Я йшов зустрічатися з тодішнім прем’єром Тимошенко у камуфляжі та з мегафоном. Вона справила на мене хороше враження — розумна інтелігентна жінка, яка тримає слово. Разюча відмінність від Миколи Азарова. Цього не цікавить громадська думка. На початку 2000-х Данилюк був активістом акцій ”Україна без Кучми”, ”Повстань, Україно”. Під час помаранчевої революції представляв кандидата в президенти Віктора Ющенка в Донецькій області. — Революції — мій стиль життя. Я сам вибрав такий шлях, — каже. Полюбляє кататися на гірських лижах та віндсерфінг. Їздить на джипі ”Хюндай Туксон”. Дружина Світлана працює менеджером у медіа-компанії в Лондоні.